УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ГЛІБОВ ЛЕОНІД Цуцик (1891) Раз на вікні, у панському будинку, Патлатий Цуцик спочивав; То ляже на бочок, то догори на спинку, Або на лапки морду клав. Якраз проти вікна, звичайно під барканом, Дворовий пес Бровко лежав І думав: «Бач, яким він паном, Ледачий Цуцик, став». — Здоров був, Цуцику! Знічев’я спочиваєш? — Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь. — Се ти, Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? — Промовив той.— Аж я злякавсь… Ну, як же ти там поживаєш? — Нащо питать! Либонь, не знаєш Собачого життя мого? — Сказав Бровко.— Далеко до твого… Живу собі, бо треба жити; Двір стережу і день, і ніч; Всього доводиться терпіти, Не так, як ти, панич; Та ще к тому і їжа препогана, Хлиснеш помий, коли дадуть, А як не в лад загавкаєш на пана, То ще й під боки натовчуть. — Жаль,— каже Цуцик,— що ж робити! Буває всяк,— Обуха батогом не перебити; А от мені — хоч і довіку б так… Живу у горницях, на килимах качаюсь, Жартуючи на сміх; Частенько з панночками граюсь І лащуся до них; І м’яко спать мені, і ласо можна їсти, І бігаю не в бур’янах, Сухенькі лапки, хвостик чистий, Не так, як твій, у реп’яхах… — Ет, реп’яхами дорікаєш! — Сказав Бровко.— А пам’ятаєш, Як у пекарні був щеням? Чи так жилося там? Замурзаний під лавою тинявся…— Веселий Цуцик засміявся І каже: — То колись було, Та загуло… Дивись тепер, а не рівняй малого! — І він спесиво глянув на Бровка. — Як бачу, ти не робиш там нічого,— Сказав Бровко,— за що ж се честь така? — Дурний Бровко! Не розумієш,— Звиняй, що так кажу,— Я те роблю, чого ти не зумієш: На задніх лапках я по-вченому служу. — Щоб ти сказивсь! — Бровко собі шепоче, А вимовити не посмів, Бо Цуцик дуже запанів: Скубне й Бровка, коли захоче. Бровко мовчить, і я мовчу, Води не сколочу… Вам сміх, мені гостинців в’язка. Чи гарна моя казка? [1891] Постійна адреса: http://ukrlit.org/hlibov_leonid_ivanovych/tsutsyk