УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури.


ГЛІБОВ ЛЕОНІД
Під калиною (1893)


Нічка тиха Україну
Одвідать прийшла,
У садочок до калини
Гостей привела.
    Стояв козак з дівчиною:
    «Ох,— каже,— біда!
    Люблю тебе, як рибоньку
    Холодна вода».
Усміхнулась дівчинонька:
«Чом не буть біді,
Коли кипить дурне серце
В холодній воді!»
    Одмовляє козаченько:
    «Ой як же не буть,
    Коли твої карі очі
    І в воді печуть».
Розсердилась дівчинонька:
«Прибріхувать звик!
Нехай тобі тричі сяде
Тіпун на язик».
    Моргнув усом козаченько:
    «Ох, лихо моє!
    А я ж думав — серце буде
    Навіки твоє».
Одказала дівчинонька:
«Ось годі тобі!
Тоді буде, як виросте
Гарбуз на вербі».
    Засміявся козак жвавий:
    «Знайду, що зробить!
    Перекинусь вітром буйним
    Гарбуз полетить».
Одрізала дівчинонька:
«А, тобі напасть!
Хто, шуткуючи, кохав,
Бог щастя не дасть…»
    Засмутився козаченько:
    «Не слід так казать,—
    Пошли, боже, нам з тобою
    На рушничку стать».
Та й замовкла дівчинонька,
І козак замовк…
Потім… глянули… схилились…
І тихенько — чмок!..
    Обняв любо дівчиноньку
    Козак молодий;
    «Оце,— каже,— краще буде.
    Ніж гарбуз дурний!»
Засміялась дівчинонька:
«Не будь брехуном!
Коли любиш — люби серцем,
А не язиком».

[1893]


Постійна адреса: http://ukrlit.org/hlibov_leonid_ivanovych/pid_kalynoiu