УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ГЛІБОВ ЛЕОНІД «Мале, забавненьке воно…» (1893) Мале, забавненьке воно: В дворі гуляє — в смішки грає Або підійде під вікно, Стоїть і хлібця дожидає. Буває, із двора чкурне,— Ловить його — смішна робота, Або дивується дурне, Що перед ним нові ворота. Про його добренькі слова Людськая приказка мовляє, Що як ласкавеньке бува, То від двох маток ласку має. Колись-то запряже бичка І привезе гостинців санки: І маслечка, і молочка Або ще й сиру, і сметанки. «А ті ж гостинчики кому?» — Цікава дітвора спитає; Або мені, або тому, Хто сю загадку розгадає. Одарка-няня, що колись Мене маленьким доглядала, Мені, тихенько сміючись, Сю саму загадку сказала. Ловив, ловив довгенько я — Ніяк за хвостик не піймаю. «Не знаю, нянечко моя,— Сказав я їй,— не розгадаю». «Не розгадав? — От тобі й на! Ти, може, думаєш — курчатко, Чи що? — промовила вона.— Ні, мій голубчику,— телятко!» [1893] Постійна адреса: http://ukrlit.org/hlibov_leonid_ivanovych/male_zabavnenke_vono