УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ГЛІБОВ ЛЕОНІД Дуб і Лозина (1891) Стояв високий Дуб серед долини І гордовито всюди поглядав. Сміявся він з тоненької Лозини І так їй раз сказав: — Яка химерна ти, нікчемная Лозина! Твій батько Верболіз здурів: Неначе ти йому не рідная дитина — На сміх тебе тут посадив. Захоче вітер буйний розходитись, Як гайдамак у вражому селі, Не знаєш ти, де з переляку дітись, Кладеш поклони до землі; А що ж як часом на долину Сердита буря набіжить? Рвоне тебе з корінням, як пір’їну, Аж курява угору полетить. От я — не ти… я — Дуб, се інше діло: Не тільки вітру не боюсь — Я з бурею змагаться буду сміло: Нехай як хоче дме — не поклонюсь.— І гордий Дуб від сміху захитався. На се Лозина так осмілилась сказать: — Поважний Дубе наш! Великий ти удався, Нащо ж маленьких зневажать? Не всім однакова судилась в світі доля: Тому шуміть, тому поклони бить,— На все, на все є божа воля, Усім під богом треба жить…— І добалакались… Надвечір лихо склалось: Страшенна буря зразу заревла… Дуб стрепенувсь, загув, аж листя розліталось, Лозина бідненька на землю прилягла; Грім гуркотів, огнями розсипався, Неначе страшний суд настав… Змагався довго Дуб, стогнав, не подавався, А далі затріщав, зломився і — упав… Пробігло лишенько, у степ загуркотіло, І ясне сонечко долину освітило; Лозиночка заплакана стоїть, А Дуб поламаний лежить. Хто величається і других зневажає, Нехай про Дуба казочку читає, На ум собі кладе,— Наука в ліс не заведе. [1891] Постійна адреса: http://ukrlit.org/hlibov_leonid_ivanovych/dub_i_lozyna