УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ГАРАСЕВИЧ АНДРІЙ Смерть Калнишевського І Нависло небо оливом похмурим… Земля затвердла на холодну крицю. І вихор виє — ранена вовчиця — і треться з зойком об холодні мури… Тут день мов ніч… Невиразні контури… Холодне сонце, мов стріла, промчиться і знову тоне світ в сніговій бурі, щоб в чорній ночі заховати лиця… А в келії, карбованій літами, лягає тінь… Це Він у рясі ходить і думи шле туди, на ясні води, і мірить крок його холодний камінь… Молитву Богу шле чоло пророче, і тонуть в споминах старечі очі… II Садок вишневий… Хатка, і степи.. Поля — поля… Ставка чорняві очі. І день, склоняючись в обійми ночі, востаннє далеч степу золотить… Життя — мінливо-золота блакить — спада серпанком на чоло діточе… У матері пеститися він хоче і чує, як вона його пестить… «Люби до скону рідну Україну, і до останку сили борони!» …А він глядів в блакить прозоро-синю й побіг де манять золотом лани… І зупинивсь аж в зелені степів, і слухав музику солодких слів… III Кружляє степ… Спадає височінь, вогнисто розчахнувшися надвоє. Бичують землю блискавок бичі, і обрії тремтять в загравах бою… Під ним — буланий, віжки гризучи, вужем спинається, кида піною… А перед ним — похмура далечінь вгинається під крок козацьких воїв… Блиснула булава в тугій руці, на північ скерувалася ворожу… В останній бій… Пожари… Вістовці відомлять про руїну Запорожжя… І крізь вогонь, хугу, що виє вовком, примарою зближаються — Соловки… Постійна адреса: http://ukrlit.org/harasevych_andrii/smert_kalnyshevskoho