УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. БУРЯКІВЕЦЬ ЮРІЙ Україні (1942) В лузі ридає під вербами осінь. З урвищ пливе, виповзаючи, дим: Йдеш, Україно, замислено в простір. Чути там що? — канонаду чи грім? Тілом здригнешся, побачивши вбитих. Сумом наповниш багряні поля; Ліс, у якого обсмалено віти, В чорній сутані сумує здаля. Весни дубам чи корону повернуть? Хто ж те верхів’я скалічив у них? Ти не лякайся незнаних, що вмерли. Бійся отих, що дивились в живих. Ще душогубам наш край плюндрувати, Підуть далеко — жорстокі такі… Вчора горіли налякані хати, І відступали на схід вояки. Хліб колосився. Такого ще зроду Селам моїм не судилося жать. Кажуть: земелька ще кращий уродить Там, на руїнах сплюндрованих хат. Тільки його ми не будемо їсти, Ворог звезе урожай для своїх… Падає сумно обсмалене листя, Ним покриває скорботність доріг. В плямах кривавих те листя рябіє, Вітер його по Дніпров’ю несе. Ранок з-над лугу жаринками тліє. Свіжим рум’янцем мережить усе. І заголосить вдова на руїнах, Сива, неначе у полі полин… Вийду шукати Тебе, Україно. Матері вірний знадобиться син. Хоч із Тобою — обдерті і босі, Й долею в світі — бідніші від всіх. Жаль, що в полях буревій заголосить, В долах — засвище набоями сніг. Стане зима, як ніколи — холодна, Маривом звиснути їй з далини. Поки що — сонце кривово заходить, Вороном крячуть сполохані дні. в’язниця, м. Чорнобиль, зима 1942 року Постійна адреса: http://ukrlit.org/buriakivets_yurii_dmytrovych/ukraini