УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. БАГРЯНИЙ ІВАН Міщаночка (1924) — …На заводе в "X" Есть одна девчонка: И красится, и пудрится… Зубоскалит громко! — Це було написано на дверях завкому. Ще й карикатура намальована: якась сучасна міщаночка з "перепоночкою" (талія) як оса. З локонами, "фути-нути". Це на Надю Н—о. На зібраннях зубоскале; "дере кирпу" перед простяками. Квапиться. Ой не любе цього "камса". Надя комсомолка — міщаночка… Ну й того… коліном і полетіла з ячейки. Це було зимою. Курились цигаркою димарі… Ішов завод — цукроварня. Багацько молоді — звідусіль. В казармах повно. Весело в казармах. Весело — солодко в заводі. Весело — буйно йде праця в клубі. Ячейка взяла курс на втягування на 100% пролетарської молоді в КСМ. Пройшли вже часи пустоти осередкового життя. Прийшла пора великих задач, глибокої роботи, упертої учоби. А коли висипе молодь з клуба — пісня кров бунтує. У свято — стрункі лави комсомолят відбивають чічітку на село по бруку під згуки оркестру. А над всім полощеться як вільна думка, як кров червоний великий стяг "КСМ". … — Ми ковалі… Огнем юнацтва… В майбутнє браму куємо, ми куємо!!! ……………………………………………… Старий мир в образі міщанства плівсь стороною і ховав своє лице в пухкі міхові воротники. Вітер хльоскає платками, згуками, прапорами. Груди вип’ячувались, очі горіли. Гаряча кров, нестримна. Надя йшла завжди стороною. Чогось сумно, чогось жаль. Не знає чого. І завжди так: як прийшла в клуб, на збори, в свято на мітинг, між камсу. Так і вже сама не своя.. З заздрістю дивилась на дівчат, бадьорих "активісток". Одірвалась вона од одного берега, а до другого не дають пристать. Дома сказали, як вступила в КСМ: " Ти нам не дочка. Прокляття… Хай тобі ні щастя, ні радости. Іди на всі чотири"… В клубі кажуть: "Ти міщанка"… Потім відштовхнули. Здала квиток. Чогось було сумно, чогось було жаль. Дім рідний — остогидлий, чужий — гнав геть. Не тому, що прокляв батько, зреклась і гнала мати. Ні. А тому що вона рвалась з його, тікала як з пут. Вона знала, що це той домашній уклад, тягар, несьогодняшнє, віджите. І йшла геть. Куди?.. Аби не дома. Її душа вимагала, хотіла теж такого життя як ото: ідуть дівчата з роботи потомлені і веселі, і знаєш, що вони мають мету свого життя. Працюють, живуть самостійним життям, збудованим самими щоденною чорною важкою працею, життям повним вщерть. Та боялась остаточно порвати з своєю родиною, її ще лякало життя поза сім’єю, у злиднях; незнана праця, материні прокльони. Це вона відчувала одним кінчиком своєї душі. Але воно — те життя — і манило її, життя повне контрастів і боротьби, боротьби проти злиднів, темряви, горя, за щастя. Всяк повинен буть там. Хто відстає від сучасності — той боягуз!.. А сучасність — боротьба… І вона рішила. Зійшла з дому. Була весна. Цукроварний завод став. Пустили цегельню. Попрохала завком дать роботу. Дали. Зразу ж стала на цегельню, між глину і червону цеглу робітницею. Жить примостилась в казармі. * * * Важко. За вісім годин спина як перебита. Вона завжди коло преса, там де найгірше. А погляне на себе вимазину в глину, на голі руки в зашкарублій глині — усміхнеться, поведе бровою; її серце б’ється в унісон ритмічному стукові машин, мотора і шелесту пасів, в унісон серцям всіх. Забуде втому. Зійдуться дівчата після роботи в казарму — починається друга частина трудового дня. Частина весела, захоплююча, картинна. Доклади, лекції, гуртки, співи, ігри, зібрання. Надя наче переродилась. Всюди перша. Дівчата прийняли її до себе наче людину, яка вихрестилась; жартували, вітали щиро. Лаяли тих, хто називав її міщанкою. Принесли койку, матрас (виклопотали в артельщика)… Навіть набили соломою… — Плюнь на свою рідню і їй подібних, — казали. Надя вже давно плюнула. Байдуже їй, що весь мир міщанський збентежився і тикає на неї пальцями. Хай… Дні бігли… * * * Виріс і кріп піонерський осередок, який було зовсім завалився; не було відданого робітника. Всією душею віддалась нова керовниця цій роботі. Весь вільний час пропадає з веселими щебетунами піонерами. Діти любили її. То була Надя. Їй доручив осередок цю працю. Хоч і міщанка, проте подивимось, мов. Взялась з запалом. Уперто помалу поступалась вона уперед. А роботи — роботи… Недоспане, недоїдене, перевтомлене — це все зникало перед втіхою наслідками своєї праці. Іде вона ранком на завод, а діти до школи: обступлять, вітають, щебечуть, розповідають. Любо… А як вона любе слово: "Будь готов!" — і дружну багатогранну відповідь. А червоний галстук. То вона власними руками шила всім галстуки, убрання піонерські теж. * * * Подала заяву в КСМ і ждала. Окрилена надією. Труднощі в роботі не були труднощами. Почувала себе новою людиною. * * * Одлементував заводський гудок. Друга зміна цегельні кінчила. Вечоріло. Збиралась молодь у заводський сад. Прямо з зміни і на зібрання осередку КСМ. Зголодніла, стомленна молодь підганяла секретаря. У другому кінці затянули пісню: …Загранічниє порядкі Распрекрасни хоч куда — а… Хор-роші — наші ре-е-бяткі… Та так. З гиком, з свистом… З улиці хлопчаки поздирались на забор — "глазелі". В саду було повно. Піонери нишпорили поміж "комсою". Сьогодні будуть приймать їхню "Надійку". Надя сиділа в гущі молоді. Було свіжо — прохладно, але не тому Надя дрижала. Вона хвилювалась. І радісно, і боязко. І давно бажаний чеканий момент, і… що то скажуть. Був доклад. "Пренія". Резолюції. Майже не чула. "Розбор анкет!" — аж подалась уперед. ……………………………………………………………………………………………… Постановили: Заявление о приеме в КСМ отклонить! По настоянию парторга, принимая во внимание ее мещанское происхождение с работы в коллективе Ю. Л. снять! — Так от, товариші… Возражать будем опісля, а тепер далі… — А возражать не возражать… Когось ще приймали, отклоняли… Потім біжучі справи… З "молодою гвардією" — вийшли з саду; пішли врозтіч. Хто в кіно, хто вечерять, хто на вулицю, а хто спать. * * * В дівочій казармі темно. Пусто. На стіні бігають зайчики, снується мереживо од ліхтаря знадвору. Синій, білий, червоний, зелений, жовтий — кольори переснувались на стіні; красивий вигаптований електрикою килим. Мане, дратує. Віриш у нього, а воно фантазія електричного, сильного, прозаїчного ліхтаря. Тіні від рам і листу дерева знадвору намітили вікно у чудернацьке мертве, привабливе, незнане, неіснуюче. Сиділа і плакала — Надя. Пусто. Дівочі плечі здригались. Волосся спадає пасмами на солом’яний матрац. В клубі — крізь стінку чуть — монотонно цокотів, як коник на стерні, кіноапарат. Цокотів уперто. Перестань він — перерветься живий рухливий екран, буде сіре полотно. Десь глибоко зародилась надія, росла і ширилась. А віри не було. * * * Ранковий гудок розбудив, збентежив дівчат. Заспані, бігли до артєльщика за ржавими оселедцями та хлібом і мчали на зміну. — "Будь готов"… "будь готов!" — кричали діти, углядівши свою Надєжду. А Надя нахилила голову і спішила — спішила на завод, між цеглу. "Фабзайчик" Миколка стояв коло паровика. — Ач, міщанка! — кинув він, — що, так як з пудрою з глиною іміть діло… Тю!., побігла як!.. * * * Жарко на сушці. Багато подають, не встигаєш вибирать і класти. Бігали вагонетки… співали дівчата… нила спина. Багато — багато цегли на сушці… Ой як багато… А їй здалось, що то не на сушці, а на неї положили вчора. Охтирка, 1924 р. Джерело: Багряний І. П. Вибрані твори. — K: Книга, 2007. — 366 с. Постійна адреса: http://ukrlit.org/bahrianyi_ivan_pavlovych/mischanochka