УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. АНТОНИЧ БОГДАН-ІГОР З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, а часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, і сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!.. Хвала усьому, що росте, хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна, хоч час крилатий з вітром лине… Шумить, мов мушля, море, — дзбан холодного напою, земля, мов мамут, зелені трави в сонці гріє й їжиться лісами. І сонце, що його він розчавив ногою, тепер лежить на нім, мов намогильний камінь. У черепі моїм пошлюбне ложе двох гадюк… Невже ж? Невже, кохана, нам не вічно жити? І де межа життя проходить в попіл смерті? Лежить на марах ночі день минулий… І ця балада так зродилась, як усміх місяця кривавий. І риби з моря моляться до риб із зодіаків. Ой, залюбились в твоїй дівчині і вітер юний і зорі сині. Вітер не віє, зорі не сяють, твою дівчину палко кохають. Вдивляючись в уста, як кличуть, в розсміяних очей огні, різьблять у пам’яті обличчя, щоб перелить його в пісні. Таємні тіні — квіти ночі, це душі білених дерев, до місяця летіти хочуть, та вітер їх не забере. Молитва ранку до останніх зір… Коріння тиші, врослі в глину ночі… П’ять крил зорі і змислів п’ять у людськім тілі, і ліжко — човен мрій, трагедій, сподівання. …І крейдою зорі накреслить білий знак на карті долі. І вечір молитовно склав долоні зір… Із квіту, мов слимак із мушлі, виповзає запах… Киплять сади під снігом квіття. Коса дороги в куряві розплетена лежить. І ніч підкови зір в долонях казки губить. В лісній абетці дивні букви, наприклад, жолудь значить: у. У діалекті дятлів стукіт передає фонему цю. О смутку молодий, о радосте струнка! Сестра Антонича — лисиця… До Тебе, Батьківщино — земле вічна, ведуть усі стежки й усі дороги. Постійна адреса: http://ukrlit.org/antonych_bohdan_ihor_vasyliovych/z_zelenykh_dumok_odnoho_lysa