* * *

Ти снивсь колись прапращуру мойому
Перлини сліз, чи стріли, чи вино —
Та напував ти печеніга злого
В своїх степах таким вином давно…
Що ж, ти містиш і радощі, і болі,
І на шляху твойому квітне мак.
Тебе — тому, хто щиро прагне волі,
Тому, хто прагне слави; а відтак
Наповнити життя останнім змістом,
Так, ніби смерть мов щастя віднайшли.
Твоя стріла тонким прошиє свистом
Ранкове скло над степом запашним.