Через ліс-переліс,
                  через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому — шапку смушеву,
                  кому — люльку дешеву,
Кому — модерні кастети,
                  кому — фотонні ракети,
Кому — солі до бараболі,
                  кому — три снопи вітру в полі,
Кому — пушок на рило,
                  а дядькові Кирилові — крила.

Був день як день, і раптом — непорядок,
Куфайку з-під лопаток — як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.

Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серці — туга,
А в дядька в серці — тіні.

(Кому — долю багряну,
                  кому — сонце з туману,
Кому — перса дівочі,
                  кому — смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
                  а Кирилові, прости Господи, —
                                                      крила.)

Жінка голосила: "Люди як люди.
їм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
                  кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
                  а цьому гаспиду,
                  прости Господи, — крила?!"

Так Кирило до тями брів,
                  І, щоб мати якусь свободу,
                  Сокиру бруском задобрив,
                  І крила обтяв об колоду.
                  Та коли захлинались сичі,
                  Насміхалися зорі з Кирила
                  І, пробивши сорочку вночі,
                  Знов кипіли пружинисті крила.
                  Та Кирило з сокирою жив,
                  На крилах навіть розжився —
                  Крилами хату вшив,
                  Крилами обгородився.
                  А ті крила розкрали поети,
                  Щоб їх муза була не безкрила,
                  На ті крила молились естети,
                  І снилося небо порубаним крилам.

(Кому — нові ворота,
                  кому — ширшого рота,
Кому — сонце в кишеню,
                  кому — дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
                  а Кирилові — не пощастить же
                  отак чоловікові! — крила.)