* * *

Живемо у далеких містах.
           Вже поля западають
           під пам’ять.
Мушу щодень творити тебе
з клаптиків згадок непевних.

Спорожніло кругом життя
           бо ти повсякчас
           відсутня,
ходжу по днях з кута до кута,
спитую душу.

Де ти мене примостиш:
           в серці своїм
           чи при ньому?
Я волів би в сусідстві душі,
поза тінню карого зору.

Креслю вроду твою вночі
           на білім папері
           уяви:
і виводжу на канві чола
наполохані брови.

Знов відтворюю обриси уст,
           звогчених дрожжю
           на мить.
Знов під серцем невтишно
місце для тебе болить.

Де ти мене примостиш?
           У серці своїм
           чи при хаті?
Відсуваю віджилі роки,
щоб поменше місця займати.

Чую інтимніше світ,
           чую тебе
           думками,
щось у серці моїм щемить,
не розберу того щему.

Хочу тебе над усе,
           хоч не хочу тебе
           затінити віджилим.
Хоч і знаю, кохання мислиме й тоді,
коли немислиме.