— Заходь, мучачо.

Він налив йому келишок з недопитої позаминулої ночі пляшки. Буено був натоптаний новинами. На перехрестях і в центрі криті машини із солдатами й поліціянтами. Ходять чутки, що комендант столиці з дня на день може оголосити місто в стані облоги. Працівники трамвайних та автобусних депо теж застрайкували. До них буцімто від завтра приєднуються й службовці державних установ. Але це ще не певно, треба перевірити. Ось нехай лишень ущухне злива. Сергій не втримався. Аж надто збуджений був цей Буено. Коли розповідав, очі йому, темні й скосовані, блищали.

— А чого ти радієш?

Хлопець здивувався. Як то?

— А так. Страйки ніколи не приносять миру. Люди починають голодувати…

— Наш уряд намагається встряти в альянс із Західною Німеччиною й Сполученими Штатами. А мені це не подобається.

— То, думаєш, ваш президент послуха тебе?

— Сеньйоре начальник! — вигукнув Буено. — Ви забуваєте, що нас таки чимало. У горах хазяйнують партизани. Туди тепер остерігаються їздити оті, що сидять у президентському палаці.

Ряжанка кисло глянув на індіянина.

— Остерігаються, бо йде злива.

Буено розпалився, але, зиркнувши на двері, стишив голос до шепоту:

— Студенти поставили ультиматум: якщо президент не відмовиться од своїх планів, вони під час вакацій подадуться в гори й робитимуть це щороку, аж доки не переможуть.

— Друга Куба?

Буено потемнів з виду.

— Ви мене не лякайте Кубою, сеньйоре начальних. Тим більше, що я не комуніст. Ви це знаєте…

Сергій тихо посміхався. Щось вони з отим Абаджієвим увесь час підкреслюють, що не комуністи. Це, зрештою, стає підозрілим.

— Нічого дивного, — нарешті заспокоївся індіянин. — Ми з доктором люди прості, а комуністи — то фанати. Через те й не належимо до їхньої партії. Я особисто навряд чи зміг би витримати такий спосіб життя. Постійне, вважайте, безробіття, переслідування на кожному кроці… А потім — їхня дисципліна. Це не кожен може знести.

— Однак ти, мучачо, таки на їхньому боці.

— Сеньйоре начальник!.. — знову зірвавсь на крикливці Буено, та вчасно блимнув на двері, за якими м’яко шаруділи чиїсь кроки. — Сеньйоре начальник, у партизанських загонах не самі лише комуністи. — Він, трохи подумавши, додав: — Маю надію на вашу скромність, сеньйоре начальник…

Сергій здивовано блимнув на нього. Отакої тобі! Заслужив довіри в індіянина…

— І ти знайомий з тими… ну, що в лісі?

Буено поблажливо зареготав:

— Сеньйоре начальник! Людський мозок дуже недосконало сконструйований. Якщо його надміру перевантажувати, болітиме скринька.

Він постукав себе пальцем по скроні й знову засміявсь, а Сергій вороже змовк. Індіянин почав користуватись недозволеними прийомами. Існують же якісь там закони ввічливості.

Ряжанка демонстративно встав і заходився копирсатись у шафі.

— Ви кудись, либонь, зібралися, сеньйоре начальник ?

— Я з позавчорашнього ранку нічого не їв, — буркнув Сергій.

— Мене сеньйор доктор попросив затримати вас удома…

Що? Тільки цього бракувало. «Затримати!» Ряжанка остаточно розлютився.

— Щось цікаве, сеньйоре начальник, — усміхнувся Буено, помітивши розлад у нервовій системі господаря.

Той хотів добре вилаяти нахабного індіянина, але в цю мить рипнули двері, й до кімнати, скидаючи на ходу плащі, увійшло двоє: лікар Абаджієв та археолог Ернесто. Креол ніс у руках мокру валізку.

Обидва схвильовані. Сергій подумав, що ці двоє, певно, натрапили на комендантський патруль, але Абаджієв сказав несподівано те, про що Ряжанка зараз і гадки не мав.

— Ми, любий, оце порадилися й дійшли згоди поставити й вас до відома. — Він збуджено кахикнув. — Печера, в якій ми були… уранова. Ми не знаємо, чи знайшли ви якісь поклади, але… краще б не знаходили… Для всіх краще… Для всього людства.

— Хто вам казав? — похопився Ряжанка.

— Аналізи, любий.

— Які аналізи?

— Аналізи… наших стоптаних черевиків.

— Що ви, докторе, верзете! — нервував Сергій. — Радіаційне випромінювання виходило з кулі.

— Припустимо. Але де ж тоді взявся уран у нас на підборах? Ми ж ногами на кулю не ступали?

Сергій мовчав, звівши докупи брови.

— Отже, печера таки радіаційна.

У кімнаті бриніла напружена тиша. Згодом озвався Ернесто:

— Про це доктор довідався випадково. Просто йому спало на думку перевірити на радіацію всього себе. Ну й… На підборі в щілині лишилось кілька порошинок уранової смоли.

— А куля! Ми ж усі бачили: лічильник Гейгера поблизу кулі збуджувався!

Абаджієв зітхнув:

— Куля теж заражена. Не більше. А взагалі, нам пощастило, що ми тоді, перший раз, не дійшли до грота. Вчасно втекли. Спасибі цьому хлопцеві, — болгарин кивнув на Буенавентуру. — Добре, що в нього лічильник…

Ряжанка сидів, обхопивши голову руками. Йому в’явилась Танго в останній день під Чорною скелею: «Сьогодні Великий Дух Сонця забрав до себе Вамбо». Й раптом згадалась та сцена, що він її спостерігав з дерева: Новий рік.