Та взнали вже руські можі путь у далеку Персію, й греки вельми раді були з того.
В ЛІТО 441-е
Була пря смертна межи імператрицею Євдоксією та сестрою імператора Пульхерією. Дав одного дня імператор Теодосій жоні своїй яблуко небачене красне в дар. І мала Євдоксія при дворі друга ліпшого Павлина, й знедужав Павлин, і піднесла йому Євдоксія те яблуко. Другого дні спитав імператор жону свою:
— Де є те яблуко, котре-м дав тобі?
Й рекла Євдоксія:
— З’їла-м його.
Й схопили Євдоксію як зрадницю, бо Пульхерія знала про яблуко й сказала все своєму братові, й зіслали імператрицю в заслання в краї далекі Єрусалимські, й звалено було такоже й Кіра-префекта, й знову чувсь у хоромі царському тільки голос Пульхерії та іже з нею. А городянам було голодно й холодно, як і за Євдоксії, й которилася земля грецька, й грабували її всі, хто мав до того хотіння.
В ЛІТО 442-е
Подолала Пульхерія свою невістку-імператрицю, й префекта всесильного Кіра, та волость потрапила до рук не їй, а безбородому євнухові Хрисафію, котрий, не ховаючись, тяг руку за олександрійського патріарха та за всіх товстосумів з багатого Єюпту.
В те ж літо препозитів Хрисафія та Макробія, двох старійших євнухів, почали величати як і найвищих вельмож двору імператорського, й першим у всьому Константиновому городі був Хрисафій.
У те ж літо заратилися перси з греками, хоч було межи ними замир’я з літа 428-го, й греки втручались у справи перські, бо мали там своїх християн, але запросили греки миру, й перси припинили рать, бо вельми потерпали й від наскоків руських дружин, і від наїздів інших племен і язиків. І став мир межи персами й греками.
В ЛІТО 443-е
Місяця стичня
Дев’яте літо пішло відтоді, як Гано повів собі жоною Брунгільду. Дев’яте літо зряду його вже не називали й Ганом. Він був Гунтером, Горвата перехрещено в Гернота, а найменший, Огняп, тепер став Гагні.
Не стало більше й Сікура. Й хоч Гано-Гунтер дотримав даного тоді слова й віддав за нього свою сестру Гримніцу, тобто Гриму, та Сікур давно вже став Сікурдом, а Грима — Гримільдою.
Й тільки дружину Гана-Гунтера звали, як і раніше, Брунгільда.
Се сталося ще тоді, на 434 році після народження Сина Божого. Старий граф Заградський поставив умову Ганові:
— За поганця дочки не віддам, хоч хай би він мав і Вотанів меч.
Гано недовго вагався. Вони з Горватом тут-таки дали згоду охрестити себе, Огнян, дивлячись на старших братів, теж прийняв хрест на шию, й лише Сікур найдовше відмовлявся зрадити віру прадідів. Але його граф до уваги не взяв, бо Сікур не доводився його зятеві ні братом, ні навіть делеким родичем.
Се було на заручинах, а на весіллі Гано, тепер уже Гунтер, удруге окрутив свого тестя. Набравши дорогою зграю волоцюг, він приїхав до графського двору з великим почтом. За золоту монету, обіцяну Ганом-Гунтером, кожен один з-поперед одного називав його могутнім князем» і «світлістю», граф був просто засліплений сими титулами й відпустив свою доньку в незнані краї, давши по ній багате віно. За сі гроші Гано-Гунтер розрахувався зі своїми «баронами» та «райтерами» й повіз молоду дружину в дикі праліси, сподіваючись на швидку смерть тестя.
Але тесть прожив на білому світі ще цілих шість років, і ті роки були справжнім кошмаром для Гана-Г’унтера. Жона його кілька разів утікала від нього, й він переймав і завертав її. Одне тому, що була неоружна, друге — мала в подолі двох маленьких діток, а третє — й тікати не мала куди: літа 436 римський полководець Ецій розгромив надто войовничих бургундів, що вже відколи не давали спокою прикордонним провінціям Західньої імперії, й розсіяв їх серед зроманізованих галлів і словін.
Та зрештою літа божого 440-го старий граф заповів своїм нащадкам довго жити, й Ганові-Гунтеру відкрився шлях. Рік і добра кадь золота, награбованого ще графом у тих-таки римлян, пішли на втвердження Гунтера в графському титулі. Наступні два літа й відповідна кількість золота принесли йому корону короля, підвладного римському імператорові Валентинівну.
Се сталося в перший день нового 443 літа, й три сідмиці в графському хоромі, що вікнами виходив на широку річку Райну й був одтепер резиденцією бургудського короля, лилися пива, й меди, й вина. Гунтер і його жона приймали від готських, вандальських і галльських феодалів шану й дарунки, й Брунгільда вперше по дев’ятьох роках подружнього життя назвала Гунтера «мій можновладний господарю». Й се в її вустах звучало дуже щиро.
Й у той час, коли Гано-Гунтер намагався примирити галлів і вандалів з посадженими на їхні землі бургундами, доки клявсь у вірнопідданстві Валентиніанові Третьому та почуттях дружби готському конунгові Теодорікові, нова королева впивалася трунком величі. Вона по-справжньому закохалась у свого чоловіка й щиро картала себе за ті прикрощі, яких завдала йому в минулі роки, бо Гунтер, сей голодрабий авантурник з племені вандалів, .що колись обманом домігся в батька її руки, виявивсь таки тямущою й провидною людиною.