Про УКРЛІТ.ORG

Таємниця Дому вічності

C. 3

Бережний Василь Павлович

Твори Бережного
Скачати текст твору: txt (29 КБ) pdf (101 КБ)

Calibri

-A A A+

Так і не діждалося сонце, доки Рей погляне на його мідно-червоний сегмент. Спостережливий провідник міг би забожитися, що цей дивний чоловік тільки те й робив, що порпався у своєму фотоапараті.

Там, де пустеля черкається неба, постала золота стіна, знизу золото почало тьмяніти, ніби стіну розмивали тіні, що беззвучними хвилями котились по пісках…

Але Рей нічого того не бачив. Крутився увсібіч, раз по раз відкриваючи й закриваючи фотоапарата. Хлопець, побоявшись, що він оступиться і впаде, почав ходити в нього за спиною, щоб підстрахувати. Можна було подумати, що двоє на вершині піраміди виконують якийсь дивний танок.

Малий провідник уже був подумав, що даремно тягнув цього дивака на піраміду і вже про долар годі й мріяти, але помилився. Чоловік, хоч і не бачив заходу сонця, був чомусь радий, веселий, піднесений і, поплескавши його по плечу, дав п’ятидоларового папірця.

А наступного дня хлопець одержав ще більше — носив на піраміду ящики з апаратурою, біля якої дивакуватий чоловік провозився майже до вечора. Допомігши повантажити ящики знову на машину, хлопець запобігливо сказав:

— Заходить сонце — красиво! Поведу — не треба долар…

Рей тільки усміхнувся:

— Піраміда, бой, не любить фотоплівки, а чому, в цьому треба розібратися. Заходом сонця полюбуємось іншим разом.

Хлопець зачудовано дивився услід машині. Чому цей містер відмовився? Адже безплатно…

II

Вечеряли в Каїрі в ресторані «Лотос». Вівіан з Бетті були в доброму настрої: вони не лише передивилися в музеї всі староєгипетські жіночі оздоби, а й замовили подібні для себе. Рей не дослухався до їхніх балачок. Після того, що він відкрив там, на вершині піраміди, хіба могла зацікавити його тема прадавньої жіночої моди? Він думав про явище, на яке наткнувся зовсім випадково. Частенько отак воно й буває: заходився перевіряти орієнтацію, а натрапив…

— Мені здається, любий, що ти й досі біля своїх пірамід, — сказала Вівіан, спостерігши його задуму. — Обмірковуєш відхилення? Але похибка така незначна, що на неї можна й не зважати.

— Більше того, — обізвалась Бетті, — просто дивовижно, як вони, не маючи компаса, могли…

— Так, — сказав Рей, наливаючи коньяку до кави. — Відхилення зовсім незначне, і я вже знаю, що його можна пояснити… рухом самого континенту.

— Цікаво! — з удаваною жвавістю вигукнула Бетті. — Значить, вони таки будували абсолютно точно?

— Виходить, що так… Мене самого вражає така точність.

Жінки облишили цю тему — з коротенької вилазки знову повернулися до свого тісного світу, і стало зрозуміло, що й вилазку ту вони зробили виключно з чемності.

— Любий, ти замовив квитки до Александрії? — спитала Вівіан. — Кажуть, там розкішна вілла короля Фарука…

— Серед величезного пальмового парку, — додала Бетті. — Цей останній король, певне, мав добрий смак.

— Вам нудно в Каїрі? — здивувався Рей. — Треба уважніше оглянути золоті речі з гробниці Тутанхамона, побувати в Цитаделі.

— А що там цікавого? — прохопилась Бетті.

— Там пишна мечеть Мухаммеда Алі, а в дворі дуже глибокий колодязь з дивовижною акустикою.

Жінки запитливо поглянули на нього, і Рей пояснив:

— Скажеш над колодязем: «А-а-а!», — обійдеш двір, підходиш до колодязя знову, а звідти все ще відлунює твій голос.

— Ну, що ж, — зітхнула Вівіан, — в Цитаделі ми побудемо, а ти?

— Мені потрібно ще дещо вияснити…

— Знову піраміда?

— Так.

— Сам же кажеш — рухається континент…

Бетті жартівливо додала:

— Після шампанського і я це відчуваю.

— Чи, може, ти маєш… другу сенсацію? — не відступалася Вівіван.

«Все-таки вона чутлива натура», — подумав Рей і, дивлячись в її обличчя, сказав:

— Ти вгадала, люба. Сенсації мене просто переслідують.

— А нам у музеї читали деякі сторінки із «Книги мертвих», — раптом вставила Бетті. — Я навіть не здогадувалась, яка багата єгипетська міфологія.

— Ми багато про що не здогадуємось, — зауважив Рей.

— Я записала кілька висловів. — Бетті розкрила сумку і, взявши блокнотика, прочитала: — «Я відчиняю ворота Неба, я переступив ворота Землі!»

Рей підвів голову, перепитав:

— Як? Переступив ворота Землі?

— «Я відчиняю ворота Неба, я переступив ворота Землі!» — вже з патетикою прочитала Бетті. — Правда, поетично сказано?

— Слухайте, це… оригінальна метафора! — схвилювався Рей. — Вона викликає несподівані асоціації…

Деякий час він сидів мовчки, обхопивши голову руками, потім заговорив:

— Розумієте, на вершині піраміди Хеопса я виявив джерело радіації… Схилявся до думки, що в тілі каменю — скупчення радіоактивних елементів. А тепер… Я відчиняю ворота Неба!

— Нарешті ми таки взнаємо ще одну сенсацію, — усміхнулась Вівіан.

— Так, це може бути сенсація століття, — тихо проказав Рей, налягаючи грудьми на стіл. — Якщо це підтвердиться… Неймовірно! Піраміда Хеопса — міжзоряний маяк!

— Це справді щось нове.

— Я записав те випромінювання і тепер можу допустити, що це — сигнали… Уявляєте? Кілька тисяч років якийсь квантовий генератор посилає в певну точку неба свої сигнали… Може, це пов’язано і з орієнтацією граней піраміди? Чи той генератор встановлено, коли вона вже була збудована?

— А хто ж встановив його? — Бетті поглянула на Рея такими наївними очима, що той усміхнувся.

— Такі запитання легше ставити, ніж відповідати на них.

— Ну, вже ж не стародавні єгиптяни, — сказала Вівіан. — Ні лазерів, ні мазерів тоді ще не було.

Бетті обвела поглядом зал і прошепотіла:

— Невже… космічні мандрівники? От цікаво…

— Таке припущення напрошується, — сказав Рей, — і не виключена можливість, що воно підтвердиться. Але спочатку треба розшифрувати сигнал і побачити генератор.

— Таки справді сенсація, — усміхнулась Вівіан.

— Не сенсація, а відкриття, — заперечив Рей.

— Ох, ці вчені, — зітхнула Бетті, — з кожної таємниці вони ощипують пір’я. Так же не цікаво!

— Не розчаровуйтесь: на місце однієї розкритої наукою таємниці з’являється кілька нових! Ланцюгова реакція пізнання світу…

Які ж наслідки дослідження піраміди Хеопса? На жаль, поки що ніяких. В долині старого Нілу загриміли вибухи — війна випередила вчених.

Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. "Дніпро", 1978. — 384 с. — С. 284-292.
 
 
вгору