То не пісня по долині, —
Слізно плаче Верховина,
То не гули вод, —
Стогне раб-народ.

Риє землю джаганами^*,
Та посів його дощами
Геть змива з узгір,
Або нищить звір.

Безземелля чорні кручі…
А лани взяли родючі
Поміщик-упир,
Дука, монастир.

Сині гори Верховини,
Ліс пахучий, полонини,
Річки водограй —
Ніби справді рай.

Але в цьому гаї-раї
Люд замучений конає,
З голоду вмира
Пухла дітвора.

Тільки й їжи — бараболя…
Над селом жандармська воля:
Вдів та хатній бруд
Судить панський суд.

Гей, нуждарі-верховинці!
Ваші злидні поодинці
Скидаймо в одно
Спільнеє горно!

Та самі собі поможем,
Злу неволю переможем.
Куймо крицю-жар,
Згине пан, жандар!

Прийде воля в Закарпаття.
Крізь рожевоє багаття
Сонечко зася.
Гей, єднаймося!

_____________________________________________________
^* Примітка: Джаган — знаряддя, яким копають землю для посіву.