Вклоняюсь тобі,
                              давньє місто з тернового поля,
Над плесом,
                              що синьо-глибинно цвіте,
І душам високим людським,
                              як високим тополям,
Де свіжо-зелене
                              перейде колись в золоте.

Земля медоборна —
                              до щедрого хліба і солі.
Десь там і мої
                              заплелися русяві стежки,
Що їх розстеляла
                              солодка й гірка наша доля:
в лавровому листі
                              тернові ховали вінки.