Скляні очі кам’яниць,
над ними чола балконів,
рійний, стрійний танець
світла красок, тонів.

О місто, місто, місто —
гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто —
задимлене в неба блакить
            алмазними зіницями вітрин.

Очі скляні кам’яниць,
над ними шильди, фасади,
мінливий реклам танець
пестить трійлом принади.

О місто, місто, місто —
гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
розбавлене рельєфами вітрин.

Отак глядіти в ваші прозорі шиби.
О прямовисні озера закляті:
чи се плюскотять срібні риби,
з місячного сяйва натяті?..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Так добре глядіти в ваші безплямні
                                     шиби.
О скорбе, перерізана площиною
                                     вітрини,
в дощі рефлексів розцвіли казок
                                     гриби,
шоколадові дрібні мелюзини…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

По тисячкрать пристрасні очі
                           водять по вас трус,
та ви хіхочетесь рожевими
                                     лампами.
По тисячкрать вдаряєте цілунками
                                     спокус
мерехтливі, в блиску злив
                           спокусливі плями.

В жоржети, шовки, брокати,
                           крепдешини
убрані цвітів кльомби,
вічно всміхнені дерев’яні
                           манекени,
квадрати, прямокути, ромбоїди,
                           ромби.

Очі скляні кам’яниць,
рельєфи, шильди, фасади,
блідий місяць-каганець,
ярких ліхтарів громади.

О місто, місто, місто —
гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
Кричи квадратами вітрин.

Кам’яниць скляні очі,
сном зашуміли будуари,
виллялись темні тіні ночі
на сквери, парки, тротуари.
О місто, не треба лякатись
                 її конклюзій.
О місто, тебе прощають на добраніч
                 вітрини брязком жалюзій