* * *
Пітьма
вертається у штольні.
Я впізнаю
і полишаю
твій ранок — довгий і коштовний,
немов збирання урожаю.
Такий
кінець оповідання,
і вже патруль
сурмить побудку
на теплих дюнах прокидання,
на жовтих побережжях смутку.
Від приступів
Мовчання, тиші,
від пилу
по нічних лаштунках
все вищі тіні, все скупіші
деталі у твоїх малюнках.
Але чуттям,
яке осіло,
орнаментом
в старих тканинах
ти вмієш розрізняти світло
в деревах, друзях, і тваринах.
Так само
рік важка протяжність —
заповнена дбайливо
ніша —
плекаючи з роками вдячність,
стає чим глибша тим тихіша.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑