Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑
* * *
Диск вечірнього сонця блазнювато навис
над обдертим автобусом, що прямує між прерії,
слобідських поселенців запилений віз
підповзає під небо без валіз і без віз
в ці зі Сходу ворота, навіть ні, краще — двері.
Тут суцільні пустелі, тут золото й хліб,
темношкірі мулатки — безсоромні і хтиві,
перетравлюють спирт майже так, як і флірт,
сторожкі амазонки сухої землі
п’ють горілку і членствують в комсомольськім активі.
Отже, все як було, всюди сталість часів,
йде саджання картоплі й дозрівання потенції.
Заплювали автобус діти синіх степів,
а на хвилях чадної гарячої течії
зависає надірваний блюзовий спів.
Це занепад епохи, це п’янкий декаданс,
захмелілі ковбої, комуністи і фермери
заселяють уперто слобожанський Клондайк,
в рурі степу зникає травнева вода,
й цвинтарі переповнено нічними химерами.
Все прямує вперед і автобус згори,
мов блискучий акваріум, висвітлюють промені,
його нутрощі повняться спинами риб,
бруд луски і кісток уповільнений скрип —
це і є громадяни — покірні й безкровні.
Людолюбство й ненависть, ковбаси і спирт —
ця країна загиджена ними по вінця,
я сприйняв, я змирився, затих і стерпів,
я прямую німим лабіринтом степів,
а навколо доконує хвора провінція.
1993.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑