Звідси ясно, що російському світському Урядові дуже невигідно було передати владу на Україні такому урядові, який хоча би й був цілком соціалістичним, але почував би свою національно-теріторіальну відмінність од Росії, який хоча би з усією щиростю й охотою готов був помагати своїй соціально-рідній сусідці, але який і для свого з’убоженого краю намагався б щось дістати.
Через це для них краще було, щоб на Україні вся влада була в руках своїх людей, позбавлених усякого українського патріотизму, не зв’язаних з українським народом ніякими традіціями й емоціями.
А через це всяке національне почуття, як шкодливе й загрозливе для економічного стану революційної Росії, мусіло трактуватися ними неґативно, вони мусіли з ним боротися.
От тут є корінь і "федерації", так поспішно, так самовільно проголошеної; й нехіть до введення дійсно радянської влади; й висміювання головою Уряду питання мови ("лінгвістична музика"); й трактування національного питання як "дрібно-буржуазного", "реакційного", "контрреволюційного" й навіть "зоолоґічного". Тут є корінь того, що українським партіям, які щиро стали на ґрунт совітської влади (й стали ще до приходу російських комуністів), одмовлялося в признанню навіть їхної соціалістичности, бо вони, мовляв, ще не позбавились цих "дрібно-буржуазних забобонів" самостійности, національности й т. п… І на цій ніби підставі всяко одсувалося їх від участи в Уряді.
А такою сітуацією, звичайно, користувалася пятаковщина, оте застаріле, мстливе, націоналістичне почуття пануючої нації, й під виглядом рятування революції, інтернаціоналізму й тому подібних хороших і справедливих ідей провадила стару, царську й чорносотенно-протофісовську русіфікацію та нищення української національности. Вона роздувала національну ворожнечу, загострювала відносини між соціалістами двох націй, вона лякала Москву українським "шовінізмом" і "дрібно-буржуазностю", вона запевняла й настоювала на тому, що не треба звертати уваги на "націоналістичний ґвалт" "гетьманської інтеліґенції", яка, мовляв, підфарбувалась під комуністів, щоб захопити владу, а потім зрадити революцію й убити її. Вона цупко трималася за ту владу й доводила, що тільки таким способом можна найкраще діставати з України необхідну поміч для російського пролетаріату.
І пятаковщину слухали.
Але тут же треба твердо відзначити, що як серед руських комуністів, так і серед Рос. Сов. Уряду, а також серед Київського Уряду була й друга течія, яка боролася з пятаковщиною. Ця "українофільська", об’єктивно-соціалістична течія бачила й розуміла всю шкоду, яку вчиняла націоналістична течія не тільки справі революції на Україні, але й у самій Росії.
І через те, наприклад, навіть в урядовому орґані ("Вістнику народнього комісаріату справ національних Російської Сов. Республіки") можна було натрапити такі рядки:
"Треба розглянути тенденцію українського руху, придивитися, до чого йшов український народ та тільки загруз по дорозі. А історія показує, що він, почавши від малесенької автономії, шляхом подій, а не тих чи инчих мудрувань, дійшов до самостійної Республіки. Це відомі історичні факти, це відомий історичний процес, який видно всякому, хто не стає спиною до його.
І чи будете ви стояти на ґрунті "само-означення націй", як то стояло в старій програмі, чи на погляді "права працюючих кляс кожної нації на повне відокремлення", як то пропонує Бухарін, — усі повинні прийти тільки до одного висновку: Україна повинна бути самостійною іменно в сучасних умовах світового хазяйства й у період нищення цього хазяйства.
Бо, в противному разі, національне питання разураз битиме вас по спині, коли ви не станете до його лицем".
І, дійсно, воно било та й боляче било. Але, на жаль, ця течія була слабша. На жаль, пятаковщина мала за собою такого дужого спільника, як голод. Голод і націоналістичне чуття забивали голос розуму й дійсної соціалістичности. Старий буржуазний світ ще жив у душах, у псіхіці навіть справжніх революціонерів. Підпоможений голодом, він перемогав усі теорії, усі "права самоозначення".
6. Відповідні наслідки пятаковської "соціалістичности".
Наслідком усього цього почалося безглузде, дике, шкодливе як для російської так і для української революції обдирання України.
Ось як малює "Червоний Прапор" (28-ІІ-19) усю "хлібну" політику руських комуністів і відношення українських соціалістів до цих питань.
"Перше заперечення, яке нам виставляють зараз проти суверенности Української Соціалістичної Республіки, так це те, що радянська Росія зараз голодає, а ви тут "незалежність" свою лаштуєте, та всякі кордони муруєте. Це зовсім є зайве й контр-революційне.
Ні, ніяких кордонів не треба, а, значить, і ніяких рахунків і товарообмінів нема чого розводить. А все робиться просто. Є хліб на Вкраїні, значить треба його дати й російському голодаючому робітнику й дати стільки, скільки йому треба. А позаяк ця справа невідкладна, то й товарообміни розводити нема коли, а просто бери в кого можно, особливо в селянських буржуїв і вивозь.