Але французи згожувались видати свій акт тільки після того, як буде "вигнано" Винниченка й Чеховського й принято в прінціпі инчі пункти умов.

Отже "вигнано" й принято.

Тоді з’являється французський "акт".

От він у всьому своєму цінизмі й нахабстві:

Ставка 7 лютого 1919.

Перша ґрупа дівізії

Штаб ґенеральний

3-є бюро.

№ 6867/3

Загальний наказ № 28.

Ґенерал д’Ансельм приняв, починаючи від 15 січня 1919, командування арміями полудневої Росії, а також військовими одиницями чужоземних націй.

Франція й союзники не забули змагань, які Росія зробила на початку війни й зараз вони прийшли в Росію, щоб дати всім благонадійним елементам і патріотам можливість відновити в краю порядок, який давно вже знищено страхіттями громадянської війни.

Для підтверження:

Полковник Фрейденберґ, Начальник ґенерального Штабу (Підпис)

Ґенерал д’Ансельм, командуючий силами союзників Полудневої Росії. (Підпис)

Печать: (Східна армія, перша ґрупа дівізій. Ґенерал командуючий).

Оце весь "акт".

Більшого глуму, здається, не можна було придумати, ніж цей "акт", який, напевно, писалося в кумпанії всяких Гришиних-Алмазових, з реготом, глумом і лайками.

6. Два моменти.

Але Директорія після зачіпання цього "акту" на засіданню 11 лютого все ж таки винесла свою постанову приняти умови, послати в Одесу своїх відпоручників і з свого боку видати теж акт.

І от тут цікаво зрівняти два моменти в відношенню Директорії до антантського імперіалізму.

Перший момент був тоді, коли Директорія стояла в Фастові, коли до неї стікалися маси революційного селянства й робітництва, коли за спиною її стояв зхвильований, готовий до боротьби народ, коли всі революційні, живі, активні елементи з довіррям і ентузіазмом вітали владу революційної Директорії.

Тоді так само з Одеси й Румунії французик Еміль Ено виставляв нам такі самі домагання, як і д’Ансельм, той панок так само вимагав од нас покірности, визволення гетьмансько-німецьких діячів, так само називав нас "бандитами", так само складав свої заяви від антантських Урядів з Гришиними-Алмазовими.

І тоді Директорія в своїй ноті "до демократій усіх націй світу й до демократій держав Антанти зокрема" 27 листопада 1918 року, коротко виклавши причини революції проти гетьманщини, її характер, її сили, змагання, говорила так:

Одначе цей справедливий, неминучий рух народній натикається на опір з боку держав Антанти. Устами свого посла Еміля Ено французський Уряд катеґорично заявляє, що збройною силою буде підтримувати гетьмана Скоропадського й усю його урядову сістему необмеженої монархії.

Пан Еміль Ено обзиває всю українську демократію "бандою бунтарів" і грозиться силою французького баґнета привести український народ до слухняности злочинцеві Скоропадському.

Од імени всіх соціалістичних і демократичних партій українського народу Директорія Укр. Нар. Республіки звертається до всіх народів світу, до найкращих частин їхніх демократій з запитанням:

На підставі якого права французський Уряд втручається у внутрішнє життя Української Держави?

В ім’я чого уряди держав Антанти тепер одмовляються признати той республіканський Уряд України, який до приходу большевиків а потім німців на Україну держави Антанти признавали законним, що й зазначили тоді певними актами міжнароднього характеру?

Через що й в ім’я чого тепер уряди держав Антанти грозяться збройною силою підтримувати буржуазно-поміщицьку реакцію на Україні в особі монарха Гетьмана Скоропадського й його Уряду, заведених на Україні германським імперіалізмом?

… Виступаючи перед усім світом з протестом проти насильства, яке наміряються вчинити знов над українським народом держави Антанти, українська демократія заявляє, що буде боротись до останнього чоловіка в своїх рядах за соціальні й демократичні права трудового українського народу та за ту національно-державну форму свого істнування, яку визначив і визначить сам український народ".

Так говорила Директорія в листопаді 1917 року, так вона реаґувала на "акти" Антанти й її втручання.

І подивімось тепер, як вона говорила в лютому 1919, вигнана у Київа тими самими "революційними масами, які давали їй і власну гідність, і гордість, і силу боротись дійсно, протії всіх своїх ворогів.

У відповідь на "акт" д’Ансельма, принявши всі його умови, (що мали на меті те саме, що мав і Ено, се-б-то оборону буржуазно-поміщицької реакції й "єдіної, нєдєлімої"), Директорія видає свою ноту, яка починається так:

"Правительство Української Республіки, (слова "Народньої" чогось уже нема! — Автор.) в особі Директорії, одержавши відозву від Антанти та Сполучених Штатів Північної Америки в особі Верховного Військового командування на Україні (се-б-то отой "Загальний наказ № 28". — Автор.) щасливо тим, що може увійти в порозуміння з представниками Антанти та Сполучених Штатів Північної Америки в справі допомоги Україні усунути навалу руського большевизму й припинити большевизм на Українській теріторії, який виник під впливом російського большевизму та спільної боротьби разом з другими державами проти большевизму до перемоги". (Відповідальність за стіль і мову цього акту лежить на авторах його. — Автор.)