СОФIЯ. Нiчого. Хто там ще?
ТИХОН. Селяне. Бiлянкевич з сахарозаводчиками. Залiзничники. Вчорашнiй панок. I ще душ десять якихсь.
СОФIЯ. Чия черга тепер?
ТИХОН. Бiлянкевича.
СОФIЯ. Клич.
ТИХОН. (Виходить.)
СОФIЯ. (Знаходить на столi серед паперiв довгий лист паперу й читає.)
Входять Бiлянкевич i ще двоє добродiїв, одягнених дуже просто, пiд робiтникiв.
БIЛЯНКЕВИЧ. (Уклоняючись, ввiчливо, угодливо посмiхається.)
СОФIЯ. Доброго здоров'я. Прошу сiдати.
БIЛЯНКЕВИЧ. Дозвольте вам представить: сахарозаводчик Штаубе, Карповський. Ми до вас, шановна Софiя Микитовна.
СОФIЯ. (Тримаючи листа в руцi.) Я прочитала вашу заяву. Вона до мене не стосується. З цим вам треба звернутись до.
БIЛЯНКЕВИЧ. Я знаю, я знаю. Но, зная вас як українку, щиро люблячу самостiйну Україну. ми хотiли, щоб ви за нас походатайствовали.
СОФIЯ. (З посмiшкою.) Вибачайте, я читала заяву. Але мушу вам одразу сказати, що ви зовсiм даремно гадаєте, що я можу вам помогти. Iменно з любови до України я цього не зроблю. Всi заводи, фабрики i взагалi промисловi пiдприємства переходять до рук народу. Ви, панове, нiяк не хочете з цим рахуватись. Забудьте про старе, раджу вам серйозно.
БIЛЯНКЕВИЧ. Но вы хотите нас разорить?
СОФIЯ. Господи Боже, панове. Цiлi вiки один кляс розоряв мiльйони людей, i вам то не здавалось таким страшним. Працюйте, ми вам дамо роботу. Будь ласка. (Посмiхається.)
БIЛЯНКЕВИЧ. Ми нiчого протiв тогр.не маємо, но ведь разоряется. край, гибнет промышленность. Вот о чем, собственно.
СОФIЯ. Повiрте, панове, що нам не меньче вас потрiбно, щоб не загинула промисловiсть, ї ми вживемо всiх сил, щоб того не сталось. I це, панове, буде. Але, вибачайте, хазяїном i власником будете вже не ви, а самi трудящi.
БIЛЯНКЕВИЧ. Конечно, ви можете робить все, що хочете. Наш долг сказать вам. I я думав, що для вас iнтереси України дорогi. Знаючи, як руськi, вашi товаришi, вивозять усе з України, як розоряють край, ми думали, що ви, як щира українка.
СОФIЯ. Кожний по-своєму, добродiю, любить свiй край. Той бажає йому одного, а другий другого. Наша любов, видно, рiжна.
БIЛЯНКЕВИЧ. (Встаючи.) Да, видно, мы ошиблись. Недаром ваш папенька в таком горе. Честь имеем кланяться. (Уклоняється й iде з кiмнати. За ним панки.)
СОФIЯ. Бувайте здоровi. (До Тихона, весело смiючись.) Але ти помiтив, як цi панки пролетарiями одяглися? Це ж вiдомий мiльйонер Штаубе. Ах, як їм, бiдним, не хочеться.
ТИХОН. (Хмуро.) Але вони звернулись до тебе як до українки. Це характерно.
СОФIЯ. (Рiзко.) Ну, то що з того?
ТИХОН. Та нiчого.
СОФIЯ. Ну, клич слiдуючих. Я втомилась. Треба швидче. Та чи скоро там перепишуть того папера? Ах, Господи, як не вмiють нiчого робить. (Нетерпляче, швидко виходить направо.)
ТИХОН. (Помалу виходить в коридор.)
Назустрiч Тихоновi швидко входять Подкопаєв i Желтухiн. Вони хмурi, схвильованi. Щось говорять, але, побачивши Тихона, замовкають.
ТИХОН. (Озирається на тих i виходить.)
ПОДКОПАЄВ. (Озирнувшись.) Отсюда также все ценное немедленно евакуировать. Все. А главное деньги. Да где этот болван, Гринберг?
ЖЕЛТУХIН. Да в чем дело, товарищ? Почему такая спешка?
ПОДКОПАЄВ. (Тихо, злiсно.) Гайдамаки уже захватили почту и телеграф. Понимаете? Есть сведения, что они окружают этот район. Каждую минуту могут ворваться сюда. Достаточная причина для спешки?
ЖЕЛТУХIН. Позвольте, товарищ. А красная гвардия?
ПОДКОПАЄВ. (Люто.) Надо было делать, товарищ, так, как я говорил, всех буржуев и хохлов перестрелять. А тепер поздно. (Замовкає, бачачи Софiю, що входить, тихо.) Этой ничего не говорить. Идите и все из этого дома уберите немедленно. Идемте, я вам там скажу. (Iде направо, за ним Желтухiн.)
СОФIЯ. (Мовчки, пильно слiдкує за ними.)
Входить делегацiя з селян. Деякi одягненi в свитки, деякi в кожухи, в шинелi, мiж ними одна жiнка.
СОФIЯ. (Iде їм назустрiч, привiтно, весело, вiльно.) Доброго здоров'я, товаришi. (Здоровкається з усiма за руку, посмiхаючись до кожного. Потiм сiдає в свiй фотель за столом, бере в руки олiвець i блокнот.) Ну, сiдайте, товаришi. Тихоне, чи єсть всiм стiльцi?
ТИХОН. Вистачить. Сiдайте, товаришi.
СОФIЯ. Ну, тiлько знаєте що: говорiть коротко, точно, швиденько. Там сидить ще народ, жде. Треба всiх задовольнить. Ну, слухаю. Нехай говорить хтось один з товаришiв.
СЕЛЯНЕ. (Переглядаються мiж собою, шепочуться, не знають, кому говорити.)
СОФIЯ. Ей, товаришi, ви наче до станового чи до земського начальника прийшли, а не до своїх товаришiв. Ну, швиденько. Хай говорить один, потiм другий, аби не всi разом. Тут начальства нема, не мнiться. Ну?
СЕЛЯНИН У ШИНЕЛI. Та еслi по раздєльностi, то пущай уже я. Ми по нашiй претензiї. Как вийшла перемена з резолюцiєю, так, стало быть, тепер по принадлежностi. Оно, конечно, какое начальство, но усьо ж таки, скажем, трудно. Три года на хронтi, iмею медаль.
СОФIЯ. Чекайте, товаришу. Ви з якого села?
СЕЛЯНИН У ШИНЕЛI. З Домаховки, Гуляйпольського в'єзду.
СОФIЯ. (Записує.) Так, ну, так в чому ж рiч? В чому вашi претензiї?
СЕЛЯНИН У ШИНЕЛI. Претензiї так што, как правильно виражаться, то больше з непонiманiєм. Той одно, другой по другому соображенiю, а как сообща, так.
СОФIЯ. Ви, товаришу, так говорите, що я, їй-Богу, нiчого не розумiю.
СЕЛЯНИН У ШИНЕЛI. (Посмiхається, хмуро дивиться вгору.) Та, звесно, ви по-українськи.
СОФIЯ. Ну, так що?
СЕЛЯНИН У ШИНЕЛI. А ми вже ето знаємо. Видалi довольно.
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Пiдожди, Салавоне, ти щось таке накрутив, що й сам, мабуть, не вгризеш. Ми оце до вас з отим самим голосуванням.
СОФIЯ. Яким саме?
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Та щоб вибiрать у депутати, чи що. Совет депутатiв.
СОФIЯ. Ну?
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Та ми нiяк не поймем. Голосували раз. Ну, так. Кидали там бамажки у скриньку. Потiм того вийшло приказанiє уп'ять голосувать. Те, кажуть, голосували не на пользу. А тепер то вже настояще. Проголосували й цей раз. Ну, вже ж годi? Та де. Ну, нехай. Ще не спочили люди, як уп'ять тобi прийшла манiфестацiя, щоб голосувать. Та це ж уже нащо? А це, кажуть, уже саме настояще, таке вже, що i земля буде, i воля, i, сказать так, усе преподобiє. Ахвiшки давали кожному, ти за того, а ти за цього. А я його й на масть не бачив, який той депутат. Ну, та вже хай буде, це вже саме настояще. А воно на тобi - ще таки не настояще, оце впять голосувать. Так ми вже й розум загубили: нащо воно отак багато голосувать? Та вже оце послали нас сюди, щоб тут довiдатись, нащо воно й до чого.
СОФIЯ. Ну, так можу вам сказать на це ось що: iдiть додому, голосуйте ще раз i вибiрайте.
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Та таки голосувать?
СОФIЯ. (Посмiхаючись.) Таки голосувать. Але знайте, що цi вибори то вже справдi дадуть вам i землю, i волю, i все, що.
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Умгу, так таки, значить, голосувать? (До селян.) Таки голосувать.
СЕЛЯНЕ. (Хмуро хитають головами.)
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Така штука. Ну, то вже хай так. Тiльки ж у нас уже до вас таке прошенiє: чи не можна, господа товаришi, прекратить свободу?
СОФIЯ. Як то прекратить свободу?
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Та щоб уже швидче минулися отi мобiлiзацiї та всякi безубразiя. Та ще наказували просить вас, щоб дозволили нам настановить за справника капитана Твердожила. Правда, звиняйте вже, вiн без ноги. Та то вже нiчого, а таки буде якесь начальство. Бо вже, не вам кажучи, така пiшла скрiзь стiпендiя, що хоч сядь та плач, хоч стоячи реви.
СОФIЯ. Чекайте. У вашому селi є большевики?
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Та ми всi болшовики. Тих українцiв аж нi однiсенького нема.
СОФIЯ. I ви всi постановили настановить капитана Твердожила за справника?
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Ну, нема ж спасения од тої свободи! Там зарiзали, там спалили, там обiбрали.
СОФIЯ. Ну, i ви хочете, щоб той справник i бив вас, i знущався, як перше було?
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Е-е, зачим бить! Ми так не хочемо.
СОФIЯ. Ну, а земля ж як? Прийде справник, то прийде й помiщий. Вони один без одного не можуть нiяк. Ви ж як на цей щот?
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Нє-е, помiщик уже нехай краще не приходить, а то не всидить. Та нам, бачите, як би вам сказать, щоб хтось за старшого був. А то всi старшi, а порядку нема. Та ще оцi красно. красногвардiйонцi, чи як їх там? Чи не можна їх повиганять к чортовiй матерi, у їхню Расєю. То ж чисто грабують народ. Забiрають хлiб, сало, хапають птицю всяку. То, кажуть, у Расєю. Ну, та й їдь собi у свою Расею, та й хапай там. Чи вже скоро прийдуть тi гайдамаки, скажiть, пожалуста? Говорять люди, що тi вже повиганяють цих гвардiйонцiв. Кажуть, тi гайдамаки нiбито з наших таки людей, не кацапня.
СОФIЯ. (Мовчить якийсь мент.) Гм! Добре, товаришi, все буде, що ви хочете. Я записала отут, ми обсудимо. А тепер. (Пiдводиться.) Ви пiдете з цим товаришем, i з вами ще поговорять.
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Так буде все? А бомагу нам якусь дасте?
СОФIЯ. Нi, бумаги не треба. Все буде й так.
СЕЛЯНЕ. (Помалу встають, чухаються, мнуться, перешiптуються, - не певнi.)
СОФIЯ. Тихоне, будь ласка, треба з товаришами побалакать докладнiше про все. Ти розумiєш? Поклич товариша Савченка, нехай вiн поговорить. Добре?
ТИХОН. Добре. Ходiмте, товаришi.
СЕЛЯНИН У КОЖУСI. (Уклоняється Софiї, за ним другi.) Прощавайте. Так нам уже там дадуть бомагу?
СОФIЯ. Там, там. Бувайте здоровi. (Коли селяне виходять, сiдає безпомiчно, пускає руки по столi й стомлено сидить.)
Входить СЄМЯННIКОВ. (Оживлений, веселий. До Софiї.) - Здравствуйте, хохландия милая. Вы до сих пор за работой? Молодчина вы, ей-Богу. Да что вы такая будто кисленькая? А?
СОФIЯ. (Маха рукою.) Раджу не допитуватись.
СЄМЯННIКОВ. Что?
СОФIЯ. Раджу не допитуватись.
СЄМЯННIКОВ. Тьфу, черт. Да говорите вы, товарищ, по-человечески, ей-Богу. Вот наказание Господне.
СОФIЯ. Вчiться розумiть. Я вам заявила ще з самого початку, що нi одного слова по-руськи ви од мене не почуете. Ви живете на Українi й повиннi знать її мову.
СЄМЯННIКОВ. Да на какого дьявола она мне нужна, ежели меня везде и я всех отлично понимаем и по-русски? Зачем этот национализм, разъединение, не понимаю? Когда вы отделаетесь от этого буржуазного национального фетишизма? Такая вы славная, енергичная, умная, такая социалистка хорошая и. все портите этим своим украинофильством. Ну, да будем надеяться, это, наконец, выветрится. А дела наши подвигаются, товарищ.
СОФIЯ. Да?
СЄМЯННIКОВ. Буржуи снесли сегодня миллиончик. Затем получена мануфактура. Я думаю предложить комитету пустить весь миллион на органiзацiю работ для безработных. Необходимо реквизовать все особняки под больницы и школы. Ех, ежели бы поскорее нам всю разруху уладить, да за творческую работу приняться. А, товарищ? Да почистить как следует публику нашу. Жулья ведь набилось к нам. Лезут подлецы как мухи на мед и компрометируют, мерзавцы. И мало, мало интеллигентных, культурных сил. А дело громадное, великое дело, товарищ. Дух захватывает.
Швидко входить СОРОКIН. (До Сємяннiкова.) - Наконец вас поймал. Здравствуйте. (Софiї.). Здравствуйте, товарищ.
СЄМЯННIКОВ. В чем дело? Что случилось?
СОРОКIН. Ничего особеннаго. Вы мне нужны.
Входить Тихон.
СЄМЯННIКОВ. Сейчас, я хотел вот с товарищем.
СОРОКIН. (Рiшуче одводить убiк, тихо.) Наши разбиты. Украинцы и немцы в десяти верстах от города. Могут сейчас быть здесь. Только что приехал Васильев. Он еле спасся.
СЄМЯННIКОВ. (Свистить.) Да ведь он хвастал, что.
СОРОКIН. Эх, говорил я. Ну, да что там! Надо немедленно созвать комитет. Да не всех, украинцев к черту. Из-за них все и вышло. В последний момент, подлецы, затеяли ссору с нашими по поводу каких-то своих национальных требований, и это погубило всех.
Сторінка: 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑