— А вам много надоть полнорабочих? — серйозно питає Серьога у хазяїна, поглядаючи на Мартина, що стоїть з другого боку.
Хазяїн скоса дивиться на нього й собі питає:
— А ти ж косить умієш?
Серьога ображено й гордо хита головою й посміхається.
— Ого! — сміється Мартин. — Посадіть коло миски, то й не потрапите за ним!.
— Смотри, мурло, чтоб ты умел! — злісно кидає Серьога. — А за других не договаривайсь.
— Мовчи, кацапня! Хазяїне, ми стаємо! Ось наша вся кумпанія.
І Мартин рішуче озирається на своїх прихильників.
— І ми стаємо! — уперто говорить Серьога. Хазяїн пильно дивиться на обидві партії, нахиляє голову й щось думає. Усі чекають.
— Гм. — нарешті мурмоче він, підводячи голову, — Бачите, хлопці. Молоді ви всі. Вам надбавку ніззя дать. От якби старі стали. Молоді ви. Так по старій ціні хіба?.
— Ха-ха-ха! — регоче разом з другими Корній. — А що? З'їли? Він вам ще не такої заспіває. Підождіть.
Мартинова партія починає сердито, з запалом сперечатися з хазяїном, але він, ніби не помічаючи їхнього обурення, повертається до Серьогової партії, яка махнула на все рукою і згоджується навіть на стару ціну. Але йому, видно, хочеться найняти більше звиклих до тутешньої роботи людей, здоровших. Він знов повертається до мартинівців і каже:
— Слухайте, братця! Ось руські стають за стару ціну. По совісті кажу: не хочеться мені з чужими людьми робити. Люблю своїх. Так уже серце в чоловіка встроє-но, що до свого тягне.
— Ач, як співає! — голосно вставляє Корній. — Як по нотах!
— Голос — як сурмонька, та чортова думонька, — зітхає дядько-курець. Хазяїн не чує.
— Так от, братця, ставайте, та й могорич будемо пити. І мені лучче, й вам лучче. А руські стануть до руського, то їм лучче буде.
— От добра людина! — зітха Корній. — Жаль тільки, що трохи лисицею підбитий.
Старші робітники сміються. Дехто з Мартинової партії переходять до них і голосно починають лаятись. Хазяїн ніби не помічає того.
Серьогова партія мовчки, злісно-понуро стоїть і чекає, не дивлячись навіть на своїх товаришів руських, які стоять уже коло українців. Мартинівці пошепки заклопотано радяться.
— Ну, так як же, хлопці? — ласкаво починає знов хазяїн, бігаючи очима по робітниках. — Рішайтесь. Чого лежать отут? І врем'я пропаде, і гроші. А так, зараз до станції, вип'ємо могорич, на поїзд і — гайда!. Обіжать я не буду.
— Авжеж! — сміється хтось із юрби. — А хто за раз одняв назад по три рублі?
Хазяїн все-таки не чує. «Хлопці» вагаються.
— Ех! Чорт його бери! — з одчаєм маха рукою Мартин. — Ставаймо, хлопці! На злість усім, а то кацапня все одно стане! Чого валяться тут? Де наше не пропадало!.
— Авжеж! — насмішкувато підхоплюють з Корніє-вої партії, — Валяй, хлопці, — аби гроші!
— Ні се ні те — святи, попе, яйце!
Насмішки дратують мартинівців, і вони, на злість усім, стають на роботу. Хазяїн почина жартувати, посміхатися й одбирати пашпорти. Навкруги — сміх, крик, балачки. Серьогова партія змішується з другими «руськими» та українцями й завзятіше за всіх глузує з мартинівців.
Але ті, складаючи клунки, ув'язуючись, бігаючи по вигону, не перестають огризатись і собі глузувати з серьоговців. Од цього на вигоні зчиняється надзвичайний ґвалт.
Нарешті всі зібрались коло хургона, на якому сидить уже хазяїн, і, перелічившись, рушають.
— Гей! А що додому переказати? — гукають слідом останні. — Коли панахиди правити?
— По свому батькові прав! — озиваються задні з мартинівців.
— Тю-тю-у!
— Не тюкай, бо пельку перервеш!
Похитуючи клунками, занадто бадьорячись, вони потроху відходять од товаришів і наближаються до бараків. Тут вони ще раз озираються й вороже махають кулаками назад. Збоку їде хазяїн і щось ласкаво, по-приятельському до них промовляє.
Сторінка: 1 | 2 | 3
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑