— Молчать!. Не хочешь? Ну, тебе дадут в рьіло.
— Тьі! — хитнув він Данилові. — За то, что он не хочет дать тебе в рьіло, дай тьі ему!.
Панії, офіцер і навіть старенький панок весело засміялись.
— Справедливо! — крикнула пані з мрійливими очима.
— А потом он тебе даст. А потом оба вместе дадите вон тому третьому. Ну!
Данило мовчки, злісно дивився на офіцера й сопів носом; передній розтеряно посміхався, а задній злякано водив очима по всіх і дрижачими руками м'яв картуза.
— Ну! — раптом грізно скрикнув Серьожка і скажено підвівся. — Я с вами шутить буду, что ли. Бей в морду его! — ступнув він до Данила й показав головою на переднього.
Данило зблід і глухо промовив:
— За що ж я його буду бить?
— Не рассуждать! Приказьіваю тебе — й бей!
— Ваше благородіє! — знову благаюче крикнув передній.
— За віщо ж нам таке безчестя!. Та нас же люди заплюють. Змилуйтесь!. Хай нас господин жандар ударять. Та й одпустіть нас.
— Я хочу, чтоб вьі набили себе мордьі. А жандарм еще успеет.
Жандарм посміхнувся. Данило переступив з ноги на ногу й глухо бовкнув:
— Одсилайте нас у тюрму.
— Нет. Тьі дай ему в рьіло, а тогда в тюрьму. Тогда даже в тюрьму не пошлю, прямо пущу на все четьіре сторони. Слмшишь? Обещаю! Ей-богу! Ну?
— Боже мій, боже мій! — жалібно захитав головою передній, а Данило знов переступив з ноги на ногу й мовчки кам'яно-напружено застиг.
— Ну? — подивився офіцер на Данила. Той не рушився.
І раптом лице офіцерові почервоніло, очі налились кров'ю, вуса якось зашарпались.
— Скрипчук! Да я долго с вами буду. — скажено рявкнув він. — Стреляй их.
Данило швидко глянув на офіцера, на Скрипчука, який злякано витягав револьвера, і зразу якось весь скажено зморщився і прохрипів:
— Не маєте права стрілять!
— Что-о? — заревів офіцер і, підбігши до жандарма, вихопив з рук йому револьвера й шарпнув до себе.
Жандарм поспішно скинув з шиї шнурок, на якому був причеплений револьвер, і злякано замер знов.
Панії ойкнули. Передній і задній великими очима дивились поперед себе і, видно, мало вже що бачили.
Але тут гарненький офіцер хутко підійшов до Серьожки, твердо схопив його за руку й промовив:
— Сережка!. Плюнь!. Не нужно. Под суд за какую-то сволочь. Оставь. Плюнь!
— Н-нет!. — хрипів Серьожка. — Я его заставлю. Я ему покажу право.
— Сергей Семеньїч! — підбігла пані з мрійними очима. — Бог с ним!. Отправьте в тюрьму, й довольно.
Офіцер з пишними вусами пустив револьвер і, важко дихаючи, повернувся до панії.
— Лариса Ивановна!. Я их заставлю!. Они должньї ато сделать для вас.
— Не нужно. Я не хочу.
— Нет! Я их заставлю! Сльїшите, вьі! На свободу пущу, дам по рублю на водку. Сльїшите! Бей!
— Ваше благородіє! Пустіть нас! — схлипнув передній.
— Нет! Дам по рублю на водку, дай ему в рьіло. Сльїшь! Ей-богу, дам. Не веришь? На.
Офіцер п'яними руками рішуче поліз в кишеню, вийняв гаманець і висипав гроші на долоню. Деякі монети покотились з рук на землю й лягли коло Данилових ніг. Жандарм хотів кинутись піднімати, але офіцер закричав:
— Оставь!. Пусть. Зто им. Бей!. Вот все дам, бей! — Рука з грішми йому дрижала, вуса розкудовчились, а очі вперто вп'ялись у переднього. — Все дам!. Дай в рьіло!
Передній глянув на Данила. Данило якось прудко зиркав то на гроші, то в землю, то на гроші, то знов у землю.
— Да бейте, дураки! — нетерпляче скрикнув гарненький офіцер. — Да идите себе ко всем чертям! Бери деньги й бей! — звернувся він до переднього.
— Ну, кто ударит, тому все даю! — крикнув офіцер з пишними вусами. — Ну?
Всі замерли. Передній якось криво посміхався, щось шепотів, Данило сопів носом, панії і старенький панок з жадним напруженим інтересом ждали.
— Ну? — хитнув офіцер рукою. Монети брязнули на руці.
Три сірі постаті, як за магнітом, повернули на брязкіт голови, і на сірих, висмоктаних голодом обличчях виступило ще більш щось неспокійне, щось несміливо-жадне. Данило переступив з ноги на ногу й важко сопнув носом. Задній присунувся ближче.
— Ану, интересно!. — сладострасно прошепотіла пані з мрійними очима і присунулась ще ближче, жадно водячи очима по спійманих.
Офіцер знову брязнув грішми, мовчки посміхаючись.
— Ваше благородіє!. — з мукою схлипнув передній, — Здєлайте милость, пожертвуйте так. Голодні ж ми. Дітки у нас. Ваше благородіє!
Данило ворухнувся. Передній насторожено глянув на його й замовк, прудко, неспокійно бігаючи по всіх очима.
— Не-ет, дай в рьіло. — посміхнувся офіцер і знову брязнув грішми. І п'яні, ситі очі його задоволене ходили по голодних, напружених постатях трьох сірих спійманих людей. А сірі спіймані люди знову заворушились, знову насторожено, боячись зустрітись поглядами, забігали очима й мовчки стояли проти панів з масляними очима, повними жадності.
Раптом Данило повернувся до переднього і, не дивлячись на його, глухо бовкнув:
— Бий, Семене.
Передній одступив навіть назад.
— Нічого, бий!. Давайте гроші. — повернувся Данило до офіцера.
— Нет, сначала в рьіло, — п'яно хитнувся офіцер.
— Ну!. — сопнув якось Данило і, розмахнувшись, вдарив Семена по лиці. Потім зразу ж поспішно одвернувся і глухо бовкнув до офіцера: — Давайте! Вдарив.
— Нет, подожди! Теперь он тебя!
— Конечно! — з захопленням підхопила пані з мрійними очима.
Данило круто повернувся до Семена, який якось криво посміхався, і, дивлячись убік, жорстко промовив:
— Бий і ти!. Семен зам'явся.
— Та бий! — злісно рявкнув Данило. — Чого там ще. На!
Пани жадно дивились. Передній розвів руками, потім підняв одну руку й несміло вдарив Данила по лиці. Данило знов зараз же повернувся до офіцера і, понуро глянувши на його, бовкнув:
— Вже!
— Ну, вот! — задоволене посміхнувся офіцер і, піднявши руку, струснув гроші на землю.
— Собирайте!
Семен, Данило й задній дядько поспішно нахилились і, жадно хапаючи монети, стали повзати по землі під ногами жандармів, панка та паній, одпихаючи один одного, сварячись і навіть видираючи один у одного.
А пани стояли над ними, навмисне одпихали в другий бік монети і, хльоскаючи з задоволенням в долоні, кричали:
— Браво!. Бр-раво. Так! Не поддайсь! Зорі сумно дивилися з темного неба і крізь листя здавались заплаканими; цікавий вітер боязко шелестів у віттях, а метелики, не звертаючи уваги ні на крик та сладострасне хльоскання ситих, п'яних людей, ні на повзаючих, голодних, сірих людей, літали й бились об скло, вперто лізли на вогонь, і падали, і повзали, і знов летіли на вогонь.
Сторінка: 1 | 2
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑