СНІЖИНКА (визираючи із дверей тихо). Мігуе-лес!
МІГУЕЛЕС. Що?
СНІЖИНКА. Ви її довше не пускайте додому.
МІГУЕЛЕС. Добре.
Сніжинка ховається, а вів знов ходить. Виходять РИТА й ГАННА СЕМЕНІВНА.
РИТА (в чорному, дуже бліда, на лиці строга, хмура задума). Добрий вечір, Мігуелес. Що ви мені хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.
МІГУЕЛЕС. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а. одної особи, яка сьогодні приїхала в Париж і хоче вас бачити. По дорозі вона дуже заслабла і зовсім хвора зараз.
РИТА. Це дуже неприємно. Шкода.
МІГУЕЛЕС. Ця особа - ваша подруга Аня Смирнова.
РИТА (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
МІГУЕЛЕС. Вона приїхала сьогодні вранці й дуже хвора.
РИТА.” Сьогодні вранці й дуже хвора". (Здавлює голову). Вибачте, добродію, мені трохи голова болить. Я вас не розумію, ви говорите, що хтось приїхав у Париж.
МІГУЕЛЕС. Ваша подруга, Аня Смирнова.
РИТА. Ну?
МІГУЕЛЕС. І хоче вас бачити, бо сама прийти не може. Щоб ви прийшли до неї.
РИТА. Ах, так-так. Зараз?
МІГУЕЛЕС. Зараз.
РИТА. Я не можу зараз. І взагалі, я більше не можу. Ви мені вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ритонько, Аня дуже хвора і хотіла б вас бачити. Аня Смирнова.
РИТА (здавлює голову). Чекайте. Мені трохи голова болить і здається все сном. Ви говорите. Ах так! (Живіше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижі? Давно?
МІГУЕЛЕС (все більш і більш почуваючи себе ніяково). Вона сьогодні вранці приїхала, дуже хвора і просить вас прийти.
РИТА. Вона дуже хвора? Аня?. Господи, я нічого зараз не розумію. Чого Аня в Парижі? І через що ви, Мігуелес? Я нічого не розумію.
МІГУЕЛЕС. Її знайомий - мій приятель. І, словом, я знаю.
РИТА. І хвора?. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж мені зробити? Чекайте (Ніби про себе). Так. Так. Ну, все одно! Тільки я не можу довго. Я на півгодини. Гм. Добре! Це навіть дуже добре! Я з Анею. Добре, добре, я зараз. Я одягнусь і. дещо зроблю. Почекайте. Ви на мене не дивуйтесь, Мігуелес, у мене зараз одна така важна робота, що мені голова запаморочилась. Я навіть з хати не виходжу. Це, мабуть, всі помітили? Правда? У Корнія теж. Ми мусимо спішити.
МІГУЕЛЕС (з ніяковістю). О, сеньйоро, я вас цілком розумію.
РИТА. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз. Я дуже рада, що так. що приїхала Аня, я її давно не бачила. Дуже дякую. Я зараз. (Біжить до себе).
МІГУЕЛЕС (до Ганни Семенівни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро. Я каюсь, що взяв її на себе.
ГАННА СЕМЕНІВНА (витираючи сльози). Я розумію вас. Я розумію. Але ви додержте вже до кінця.
МІГУЕЛЕС. Я не знаю, чи зможу довго. Мені хотілось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ну що ж робити? Ви бачили самі, яка вона. В неї якась думка сидить, і вона нічого не бачить і не чує. Вона ж так збожеволіє. Принесіть уже таку жертву. Хай вона навіть розсердяться на вас. Що ж робити?
МІГУЕЛЕС. Я на це готовий. Але я не думав, що це так трудно буде.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ну, якось уже.
Виходить Рита одягнена.
РИТА (піднято говорить). Ну, я можу. (Зо нею виходить Карній, лице сіре, стомлене, тупо - суворе). Корнію! Ти ж пам'ятаєш своє слово: ти нікуди не підеш. Чуєш?
КОРНІЙ. Я сказав. Рито, що нікуди не піду. Я сказав, і вже.
РИТА (до Ганни Семенівни). Мамо, ви мусите мені дати обіцяння, що Корній до мого приходу нікуди не піде.
ГАННА СЕМЕНІВНА (несміла). Йому б треба хоч трошки на свіже повітря пройтись.
РИТА. Ні-ні!. А Лесик? (Злякано дивиться на Мігуелеса. Хапливо поправляється). А наша робота? Ти мусиш вести її далі. Чуєш, Корнію?
КОРНІЙ. Та сказав же. Рито.
РИТА. Я більше як сорок хвилин не буду. Мігуелес, це недалеко?.
МІГУЕЛЕС. Недалеко.
РИТА. Я Ані два тільки слова і зараз же назад. Я мушу тобі, Корнію, неодмінно щось сказати. Ну, я йду. (До Мігуелеса). Ходімте.
МІГУЕЛЕС. До побачення! (Виходять).
Корній ходить в задумі по хаті.
ГАННА СЕМЕНІВНА (обережно зупиняючи його). Нію!
КОРНІЙ. Що, мамо?
ГАННА СЕМЕНІВНА. Годі журитись, сину. Не можна ж так уже.
КОРНІЙ. Я, мамо, не журюсь.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Ну, як же не журишся? Всю ніч і ввесь день сидите обоє, нічого не їсте. щось думаєте. Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще діти.
КОРНІЙ (тихо). Ні, мамо, так більше дітей у мене не буде. А, так не буде.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Як "так"? Як же це "так" ?
КОРНІЙ. Так, як була. Як було. Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всіх людей буває. Що ти і говориш, сину?
КОРНІЙ (посміхаючись). Ага, от то і єсть, як у людей. От то і єсть.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Так віки було, сину.
КОРНІЙ (так само). Ага, от то і єсть, що віки.І От то і єсть. |
ГАННА СЕМЕНІВНА (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобі. голова болить? |
КОРНІЙ. Буде, мама. Я нічого не знаю. От і вже. Я зараз нічого не знаю. Я знаю, що єсть два. ні, три трупи в хаті. От це я знаю.
ГАННА СЕМЕНІВНА (злякано). Господи, Нію, що ти говориш?! Які трупи? Де? |
К а р н і й (посміхаючись, показує на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он і ось. Ну, і годі, мамо. Годі. Ідіть до Лесика. Я хочу сам побути. Мені болить голова. Я хочу трохи спочити. Трохи спочити. От іменно. спочити б трохи. А там. Ну, йдіть, мамо, йдіть.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Нію. Тут хоче тебе бачити Сніжинка. Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулиці. голова б посвіжішала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так.
КОРНІЙ. Ні, мамо, я нікуди не піду. Я Сніжинку. Ну, що ж, я нічого не маю проти Сніжинки. Нічого.
ГАННА СЕМЕНІВНА. Так я скажу їй. (Голосно кашляє, іде до веранди й одчиняє двері).
Входить СНІЖИНКА і говорить Ганні Семенівні:
— Я трохи не замерзла. Добрий вечір. Білий Медведю! (Підходить до нього).
КОРНІЙ. Добрий вечір. Ви були на веранді?
СНІЖИНКА. Вечір такий гарний, я собі гуляла там.
КОРНІЙ (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама. А, не треба. Можна було прямо прийти.
СНІЖИНКА. Я прямо й прийшла.
КОРНІЙ. Ну, все одно. Тільки. негарно.
Сніжинка робить знак Ганні Семенівні, щоб та вийшла. Ганна Семенівна виходить.
СНІЖИНКА. Що з вами. Білий Медведю?
КОРНІЙ (просто). Хіба ви нічого не знаєте? Знаєте ж, навіщо. ці комедії? Мати думає, що ми вже побожеволіли. Сідайте, Сніжинко.
СНІЖИНКА. Сядьте й ви. Тут. на канапу.
Корній мовчки і важко сідає. Здалека чується гра на скрипці.
КОРНІЙ (тихо). Знов грає.
СНІЖИНКА. Це той італьянець. Він тільки вночі може грати.
КОРНІЙ. Так, вночі. Вночі - тихо.
СНІЖИНКА. Дуже тяжко. Медведю?
КОРНІЙ. Я стомлений. і порожній.
СНІЖИНКА. Порожній?
КОРНІЙ. Порожній, як. труп. Так мені здається. (По паузі). Я - чужий собі. Так мені здається. От так мені здається, і вже.
СНІЖИНКА. Нічого, знову будете повним. Все буде добре. Медведю. В кожному поганому єсть часточка доброго. Ви зате можете бути тепер вільним. Як хочете, розуміється.
КОРНІЙ. Не знаю. Нічого, Сніжинко, не знаю.
СНІЖИНКА. Будете! В вас е сила, велика сила, вона своє візьме. Це тільки тепер. Ви стомлені, прибиті, вражені. Потім сила проб'ється вгору. І навіть добре, що так сталось!. Така моя думка. Медведю.
КОРНІЙ. Не треба. Сніжинко, не треба. Я нічого не знаю. І не треба. Потім. Все потім.
СНІЖИНКА. А я думаю, що не потім, а зараз. тепер же! Ви — не хлопчик і мусите у всяких обставинах давати собі відчит. Що за легкодухість? Люди в більших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
КОРНІЙ. Не говоріть так. Сніжинка. Не треба. Негарно.
СНІЖИНКА. Через що?
КОРНІЙ. Я не знаю. Негарно, і все. Так мені здається. І не в тому річ. Зовсім не в тому. Ну, помер Лесик. Ну, й помер. І вже. І горе, і жалко. Ну, і вже. Кінець, не оживе. Друге. А, друге єсть, друге.
СНІЖИНКА. Що ж друге? Рита?
Корній мовчить.
СНІЖИНКА. Рита, Медведю?
КОРНІЙ. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати. Треба все знати, Сніжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, от то і єсть. Я знаю, що так не можна, а як?
СНІЖИНКА. Що "так"?
КОРНІЙ. Так, як було. А як інакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита. Вона інакше не скаже.О вона не скаже. Ні-ні, вона не може сказати інакше. Ви думаєте, вона мені простить Лесика? (Чудно посміхається). О, Чорна Пантера за дітей не прощає нікому. А то вже ні. І вона права. Вона права. А я теж правий. Хто ж винен. Сніжинко? Хто? А, от то і єсть, що хто!
СНІЖИНКА. Ви розійдетесь тепер?
КОРНІЙ (здивовано). Хто?
СНІЖИНКА. Ви і Рита.
КОРНІЙ. Як розійдемось?
СНІЖИНКА. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.
КОРНІЙ. Не знаю. Я цього, власне, й не знаю. Я тепер нічого не знаю. Ох, як стомився ж я! І все таки нічого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Сніжинко. Чуєте, як грає? А тихо як. Бідна Рита! Ох, яка вона бідна! Ну, все одно. Щось буде. Побачимо.
СНІЖИНКА. Ви з нею говорили?
К о р и і й. Ні, ми нічого не говорили. Ми тільки чуємо. Розумієте, Сніжинко, як можна не говорити, а всі думки чути? Розумієте? От і ми чуємо! І я чую, і вона чує. Ну що ж. Побачимо. а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба. Сніжинко? Як?
СНІЖИНКА. За Риту я нічого не можу сказати. Я її не розумію. А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім'ї. Він — жрець. От і все!
КОРНІЙ (мовчки, не згоджуючись, хитає головою). Ні. Ні, Сніжинко.
СНІЖИНКА. Ні, так!
К о р и і й. Ні, він буде. не цілий. Не цілий. Так я чую. От чую, і вже.
СНІЖИНКА. А так цілий, коли дає себе сім'ї і має те, що хоч і ви зараз? Так цілий?
КОРНІЙ. Ні, і так не цілий.
СНІЖИНКА. А як же?
КОРНІЙ. Ага. От то і єсть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не маємо. Форми нові треба. Це — вічне. Сніжинка. Вічне. Тут уже. годі. А форми не ті. От і єсть. От і душать, от і стискують. А як інакше? (Ніби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось інакше? Чи схоче? Ні. А Рита й не схоче, і не зможе. От і єсть. І вже.
СНІЖИНКА. Та чого ж неодмінно Рита? Хіба ви з нею навіки зв'язані? Є другі женщини, які схочуть і зможуть. Чого ж тільки Рита?
КОРНІЙ. Чого Рита? Того, що. (Довго мовчить). Не знаю.
СНІЖИНКА. Ех, Білий Медведю, не Рити вам треба! Рита — для самця, а не для творця. Творець переріс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина має красу, а звір її не знає. От і все. Ви мусите звіра в собі вбити. Тоді ви дасте красу, яка в вас є. Є, мій Білий Медведю, є!. Послухайте Сніжинки, яка найбільше чула й чує в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишіть листа Риті, й ходім зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалість треба допускати до себе. Ходім, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вільним і гарним. Чуєте? Хочете, ми ніколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча. хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пішли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не знаєте. Медведю, дорогий. Білий. (Стає на коліна перед ним). Послухайтесь Сніжинки. Вона вам хоче тільки краси, тільки краси. Медведю, ходім? Га?
КОРНІЙ. Сніжинко, Сніжинко, не треба, не зараз. Не треба.
СНІЖИНКА (рішуче). Скажіть, ви любите Риту? Любите?
КОРНІЙ. Я не знаю. Сніжинко, не знаю.
СНІЖИНКА. Ну, скажіть, ви, очевидно, чуєте таку зв'язь з нею, що не можете порвати? Так?
КОРНІЙ. Не знаю ж. Сніжинко! Я чую тільки, що. що. порвалось щось. А що? Не знаю. Може, вона знає?
СНІЖИНКА.
Сторінка: 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑