Несе-несе-несе. та все околіями, аж геть поза Трощанські гаї, поза Сорочий Брод, поза Гайворонський степ, та поза якісь кручі, та яруги, та бескеди. Та як бахнуло, то аж трохи не на три палі у землю мене втрощило. Схаменувсь помалу, підводжусь, роздивляюсь. Се ж я у проваллі поза млином! День вже такий, як бик, тичба людей гомонить коло греблі, а Гапка надо мною молитвочку вичитує. Сказано, жінка: тут би дякувати Господеві, що визволив чоловіка з напасті, а вона нарікати та гудити, та кепкувати. І що ж ви думаєте, досі не йме віри! «П’яницям, – наполягає, – кат зна що верзеться». Себто я п’яниця. Та до того як візьметься свої докладки докладать та вигадки вигадувать – бодай і не снилось! То я вже і не змагаюсь, а як той побідаш, що сіяв ячмінь, а жінка йому: «Гречка!» – згоджуюся і я: «Нехай буде гречка!».