* * *
За літо стомлена мілесенька ріка
Вповільнює ходу свою синяву.
Вона не мріє про дніпрову славу,
Не тішиться стрибками з лотока.
Але коли в закови забере
Зима їй ноги і ласкаві руки,
Ріка обуриться:
«За що терплю я муки?.» —
І повінню кайдани роздере.
В тім герці волею наповниться душа,
А тіло силою наллється молодою, —
Ріка млини затопить до коша,
А може, й греблю пустить за водою.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑