Воду, що пити можна,
На сході «солодкою» звуть.
В цій назві щось ніжне й тривожне,
«Солодка» — не смак, а суть.
Де пекло такирів, барханів* —
Земля, де немає землі,
Там голови скельних титанів
Одвіку в скорботній золі,
Там зрада озер солоних
Заспраглому —
в груди ножем,
Там подих вітрів похоронних
За кожним новим міражем.
Я був у пустелях зловісних,
Де гибла душа не одна.
Солодка вода не прісна,
Солодка —
коли питна.
Стою при дніпровім розливі —
Безмежна солодка вода!
Ми з нею багаті, щасливі.
О будьмо ж усі бережливі!
Як зникне солодка вода,
Сльозами солоними світ зарида.
* Такири — плескаті глинясті
зниження в пустелях і напівпустелях.
Поширені в Середній Азії та
Казахстані. Бархани — навіяні вітром рухомі
піщані горби, не закріплені рослинністю.
.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑