* * *
Мати щоліта полотна білила,
Праником била, била та й била
В кладку осикову, біля загати.
Гупає праник…
Лягаю спати.
Встану удосвіта — гупає праник,
Мов кроком пудовим ступає світанок.
Й нині, як вечір надходить, не ранок, —
Чую відлунок…
Ні, то вже не праник
Біля загати в качинім озерці, —
Мамина втома відболює в серці.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑