* * *
Вже ночі під листопадом ночують,
Примерзла опустилася латать,
І щуки воду слухають — не чують,
І снігурі поміж сніжинами летять.
Сміється заєць з морквою за вухом,
Зеленим носом ловить сніженя…
І пахне шишка біля себе сухо,
І степ лежить від мене — до коня…
Тим часом ніколи: вісімдесятим ліком,
Двадцятим віком почнемось — нема!.
Учоренько тут басувало літо,
Тепер дивися: молода зима!
І стежка вже не лащиться під ногу,
І не співає — каркає лиш птах…
Взуваймось добре на свою дорогу,
Вдягаймось тепло на зимовий шлях.
Я обніму тебе. Тебе я обнімаю.
Мій білий подих на твоїй руці,
Холоне мла. І каже: облітаю, —
То каже мак.
1976.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑