* * *
Серпень ліг під кущем смородини,
Шепотів: дозрівай, будь ласка, —
З неї вийшла на берег Кодими
З голубими зубами Настка.
І сміється Настуня басом
Між ромашками з лободи.
За смородиною і часом
Попід сонце йдуть поїзди.
Подалися тополі в тіні,
Прив’язалися до села…
Прителющать дощі осінні,
І — вже Насточка не мала.
І смородина не зачує,
Як під сонцем замруть поїзди.
Настка в полі, як дід, заночує
У хатиночці з лободи…
Хто там ліг під кущем смородини?
Хто шепоче: зажди, будь ласка…
У колисці німої Кодими
На хмарині гойдалась Настка.
1955.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑