* * *
Поїду з Києва. Важке, підтале серце
На води і на зорі понесу —
Поїдьмо з Києва! Потрохи пронесеться,
Заміниться на тульку й ковбасу,
На кофти імпортні і на лиман ранковий,
На голос мій — він висвіжіє там!.
Поїдьмо з Києва, бо кожен рік — раптовий,
Поїдемо і станемо на стані
Я так люблю тебе, що вже не маю сили,
Що тої сили наче й не було…
Прибудьмо з Києва на дині і на сливи,
На світ святий, на серце і чоло…
Нікуди не поїдемо… Пропали…
Аби ще день… але пропав і день…
Незчулись ми, як все своє доспали,
Як доспівали всіх своїх пісень.
1966.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑