О. Довженку
Над безоднею світу багряна скала
Стоїть і хитається в хмарах синіх.
На білому тлі золотого стола
Відбилися пера стальні і гусині…
Там Пушкін під зорями і Тарас,
Там Лєрмонтов плаче вві сні і лютує,
В рожевих зірницях там вітер погас,
1 тиша колиску собі гаптує.
Встають під скалою і сонце, й гроза,
І дні пропливають над нею без ліку…
Схилився в задумі там геній-козак
З жорстокого віку, з квітучого віку.
Він йшов до стола, осіянний добром,
Він пише слова золотим пером.
Він йшов до стола крізь буденний хмиз
В буремнім вогні беззупиння живого.
Це він не зійшов до народу вниз,
А тихо злетів до народу свого!
І, повен звитяги, згорів на землі,
В калюжах побачивши зорі…
Внизу під скалою летять журавлі,
Земля в яблуневім уборі.
На хвилях полощуться лози, як дим…
Прокинулись люди в хвилину пізню…
Підвівся козак за столом золотим,
Столом золотим комунізму.
1956.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑