Стоїть голубою журбою
Осінь морська голуба,
І моря бентежна плавба
З моєю злилася ходою.
І ясно далеко мені,
І морю далеко ясно,
Бо радісно нам і прекрасно
Іти в голубому вогні.
І думать, і мріять здаля
Про обрії нашої долі…
Мовчать береги ясночолі,
Мовчить ясночола земля.
І хвилі в глибокому хорі
Здіймають зелені пісні…
Іду у безсмертному морі,
І море іде у мені!.
І я відчуваю, що жив я,
Що житиму ще й живу,
Бо морю й землі не чужий я,
Бо їх я собою зову.
Бо море дало мені очі,
І простори, і висоти,
Земля дарувала турботи,
І хліба, і губи дівочі,
І ворога дарувала,
I перемог, і горя…
Чого ж мені прикро мало
Себе, і землі, і моря?
Чи, може, це юність ревна
Поки що мене баламутить,
І я сподіваюсь даремно
Несягнене осягнути?
Чи, може, це зрілості соки
Мене вже сповняють в силі,
І меншає в небосхилі
І море, і світ високий…
1956.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑