* * *
Мій Києве, гайда до неї.
Гайда, мій Києве-листопад —
В багряно-сизому інеї,
У сизо-збурену небопадь
Здійми мені хоча б якесь
Літатенятонько нещасне.
Мій Києве, надія гасне.
У тремі серця я увесь.
Забуті, стишені жінки!
Як я вас знаю і не знаю…
Вже стільки літ я забуваю
Одних очей два їжаки.
Що варте ще одне страждання
До всіх вминулених страждань,
І вічне, вічне поспішання
На свято серця і жадань!.
1965.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑