Одійде, і вишневі сади одійдуть,
Одійде, і моя біля тебе пора одійде,
Не одійде, не знаю, але не одійде,
Оте люблене раз на плечі, на щоці, на устах.
Одійде, і вишневі сніги одійдуть,
Одійде, і твоя біля мене пора одійде,
Не одійде любов — серце в серце влетіло! —
вона не одійде,
Аж як вив’ялить час
і плече, і щоку, і уста.
Одійде, і вишневі літа одійдуть,
Одійде і пора — і моя, і твоя одійде,
Не одійде ріка, що веде нашу пам’ять,
вона не одійде —
Білий цвіт поколінь
на плечі, на щоці, на устах…
Не одійдуть сади, і сніги, і літа, і бринінь
не одійдуть.
Все впада у ріку, а ріка у мій голос впада.
Не одійде мій голос, голос мій не відлюбиться
і не одійде
На зорі і в зорі
на плечі,
на щоці,
на устах.
1980.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑