* * *
Де ти, мій коню з Дніпра-Дунаю?
Зацокоти мені, коню-птах!
Може, я долю свою заспіваю
Десь попід Каневом у житах.
Літаки минаючи й вокзали,
Над землею диблячись увись,
По дорозі серця ми скакали,
Теплий пил тривог моїх куривсь…
І глибоким гордовитим ржанням
Крізь державні далі над Дніпром
Ти в’їржаа у світ моє кохання
І закляк на кручі між дібров.
І коли у розпачу хвилину
Гриз я землю з болю у гаю,
Ти будив копитом Україну
Й журно ржав на молодість мою.
Де ти, мій товаришочку чалий?
За твоїм і за моїм життям
Ще тоді удвох ми помічали
Глибину життя і майбуття…
Буде тобі сіно, і до сіна,
І земля барвінкова, й поріг,
А мені — дружина й Україна,
Сто тривог і тисяча доріг!
1962.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑