— Скажи менi, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї працi не стiльки тобi самiй, як людям кориснi, а тобi часто i шкодять, приносячи замiсть нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурiсть свою збирати мед. Багато у вас голiв, але всi безмозкi. Видно, що ви без пуття закоханi в мед.
— Ти поважний дурень, пане раднику,— вiдповiла Бджола.— Мед любить їсти й ведмiдь, а Шершень теж не проти того. I ми могли б по-злодiйському добувати, як часом наша братiя й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрiвнянно бiльша радiсть збирати мед, анiж його споживати. До сього ми народженi i будемо такi, доки не помремо. А без сього жити, навiть купаючись у меду, для нас найлютiша мука.
Сила:
Шершень — се образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого i народженi на те тiльки, щоб їсти, пити i таке iнше. А бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому дiлi трудиться. Багато шершнiв без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нiчого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сiраха: "Веселiсть серця — життя для людини" — i не тямлять, що природжене дiло є для неї найсолодша втiха. Погляньте на життя блаженної натури i навчiтеся. Спитайте вашого хорта, коли вiн веселiший? — Тодi,— вiдповiсть вам,— коли полюю зайця.— Коли заєць смачнiший? — Тодi,вiдповiсть мисливець,-коли добре за ним полюю.
Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли вiн куражнiший? Тодi, коли всю нiч бродить або сидить бiля нори, хоча, зловивши, й не їсть мишi. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй лiтати по квiтоносних лугах? Що гiрше, нiж купатися в достатку i смертельно каратися без природженого дiла? Немає гiршої муки, як хворiти думками, а хворiють думки, позбавляючись природженого дiла. I немає бiльшої радостi, анiж жити за покликанням. Солодка тут праця тiлесна, терпiння тiла i сама смерть його тодi, бо душа, володарка людини, втiшається природженим дiлом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий i щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Цiцеронової книжечки "Про старiсть"…
Але ж розкусити треба, що то значить-жити за натурою. Про се сказав древнiй Епiкур таке: "Подяка блаженнiй натурi за те, що потрiбне зробила неважким, а важке непотрiбним".