До гостинного господаря часто збиралися, талановиті письменники, вчені, художники, артисти. Ввечері вони цікаво розмовляли про мистецтво, співали, грали, читали свої твори. Саме тут Рєпін і почув про листа запорожців до султана. Він зразу ж уявив собі цю сцену, уявив той гомеричний регіт від дошкульних, солоних дотепів і олівцем нарисував запорожців, що заходяться від реготу.
Ідею художника — увічнити запорожців на полотні — гаряче підтримали його друзі. Репін з юним художником В. Сєровим помандрував навесні 1880 року на Запорожжя, щоб на власні очі побачити місця Січі, зібрати потрібний матеріал та відшукати поміж українцями характерних типів для свого малюнка.
І ось перед ним Дніпро-Славута, невгомонні пороги, острів Хортиця. Довго вони блукали по острову, знаходили там мідні гудзики, бляхи, старовинні гроші, порохівниці, іржаві шаблюки. Після Хортиці Рєпін вирушив слідами січовиків — у Капулівку, Пожровське. Тут він зустрів справжніх нащадків запорожців. У своїх малюнках художник відтворював риси їх волі, природний розум, відвагу, велич, дошкульний гумор. У Капулівці Рєпін заніс до свого альбому й могилу Івана Сірка. Побував художник у запорозьких селах — Грушівці, Старих Кодаках, відвідав усі запорозькі церкви, де знайшов чимало старовинних речей, які перейшли сюди з Січі, робив ескізи натовпу людей, які збиралися на Олександрівській пристані. Завітав, нарешті, і в село Качанівку, де його ласкаво прийняв колекціонер Тарновський. Там він побачив багатющу колекцію запорозької старовини, що стала для художника у великій пригоді.
І восени 1880 року Рєпін повернувся до Москви. Тоді ж таки, в жовтні, до нього в майстерню зайшов Л. М. Толстой. Цей візит дав художникові новий напрямок в його малюнку. Оглянувши «Запорожців», Толстой помітив, що цей малюнок поки що являє собою тільки етюд, невеличкий художній твір, який відображає випадковий епізод з життя запорожців. Насправді ж задум повинен бути набагато ширший: цей твір, на думку Толстого, мае бути більш значущим. Треба, щоб була відбита головна думка художника-реаліста: високе почуття національної гідності й гордості, непереможний запорозький дух, його сила.
Розумні й справедливі зауваження Толстого змусили Рєпіна задуматися. Художник сприйняв їх з щирою вдячністю і зразу ж узявся переробляти ескіз. Він збільшує його формат, збільшує число дійових осіб, переставляє окремі постаті, створює враження великих зборів козаків.
Ескіз цієї картини художник уже намалював, але для великого полотна йому ще багато чого бракувало. Крім того він побоювався критики такого знавця Запорозької Січі, як Яворницький.
Ренін запросив Дмитра Івановича до себе, щоб показати йому ескіз майбутньої картини. Через деякий час Дмитро Іванович прийшов до майстерні Рєпіна.
Перша зустріч у майстерні художника, про яку вони наперед умовилися, хвилювала обох: Яворницькому, закоханому в запорожців, хотілося скоріше побачити ескіз, а Рєпіну не терпілося дізнатися, що ж скаже знавець Запорозької Січі? Чи не осудить ескіз картини? Побоювання були марні. З першого ж погляду картина Яворницькому сподобалася. Він щиро захопився, хвалив автора за вдалий сюжет, ва його чудовий задум.
— Глянув я на цей ескіз, — казав Яворницький, — і сам зайшовся сміхом! «Святе діло ви робите, любий Ілля Юхимович. Пишіть велику картину!»
Дмитро Іванович запропонував Рєпіну все, що потрібне було для цієї картини: книги з історії запорозьких козаків, свою колекцію зброї, жупани, чоботи, люльки, сулію з горілкою, яку викопав у запорозькій могилі, навіть череп, знайдений на Чортомлицькій Січі. Віддав також фотознімки запорозького прапора, старих картин і Дніпрових порогів, фото нащадків запорожців — дніпровських лоцманів. Але цим не обмежився завзятий історик. Він багато приводив до художника своїх земляків та знайомих — прототипів, які позували йому під час створення картини, їх постаті й риси обличчя скидалися на запорозьких козаків. Це була найголовніша й найдорожча допомога Рєпіну.
Ілля Юхимович гаряче взявся за роботу. Працював він над «Запорожцями» понад 12 років (з 1880-го по 1891-й). На великому полотні одна за одною з’являлися все нові й нові козачі постаті. Вони здавалися Дмитрові Івановичу прекрасними, а художник запевняв, що до них треба ще «трохи доторкнутися пензлем». Доторкнеться — і зовсім інакше виходить, краще, виразніше.
Яворницький став частим гостем у майстерні Рєпіна, а воднораз і натхненником та добрим порадником. Відтоді всe більше й більше міцніла дружба між істориком і художником. Майже щонеділі Дмитро Іванович бував у Іллі Юхимовича, а той по суботах заходив вечорами до Яворницького, коли там збиралася петербурзька українська молодь — співаки, музики, артисти й художники. Ці зустрічі Дмитро Іванович називав жартома «збіговиськами», що дуже сподобалося землякам, і незабаром це слівце помандрувало з столиці імперії на Україну.
Але, перше ніж докладніше оповісти про створення «Запорожців», скажемо, що архіви не зберегли оригіналу широко відомого листа відповіді запорожців турецькому султанові, який зажадав від запорожців, щоб вони припинили наскоки.