В казках я про воду живущу чував,
Що мертвого бризни тією водою —
І душу живую знов мертвий придбав,
І знов молодою пишає красою.
Хоч воду ту змій береже огняний
І кожного палить, хто йде до криниці,
Та смілому байдуже гидосний змій:
Несе йому смерть він у дужій правиці.
О, доле! Героя з огнистим мечем,
Що вб’є того змія, пошли нам, благаю!
Хай воду чудовну живущим дощем
Розбризка по мертвому краю!
1904.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑