* * *
Вже забілів горошок польовий.
І кашка розцвіла на стеблах деревію,
Стежина вкрилась килимком трави,
Такої ніжної, що я ступить не смію.
Ліс темною стіною обступив
Пшеничне поле, а на тому полі
Хтось ще здавен могилку обсадив,
І там у небо здійнялись тополі.
Стоять, мов свічі, не шелесне віть,
Стоять незрушно, чисто, мармурово.
Схилилось небо, в полі кожна мить
Дзвенить про пам’ять срібно, колосково.
Іду стежиною у тиші польовій,
Йду від могили разом із журбою.
А день проміниться, і пахне деревій,
І небо сяє синьою габою.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑