* * *
Ніколи не забудуться мені
Твої слова, і ніжність голубина,
І зустрічі, де біла сокорина
Замріяно шепоче в тишині.
Де б я не був, лише до тебе лину,
Як птах, що прилітає навесні
Із вирію й несе свої пісні
На крилах у домівочку єдину.
У птаха, як в людини, ностальгія,
Він тягнеться в край рідний з чужини
Крізь грози, хмаровища і завію.
Отак без тебе я ходжу сумний,
Одну тебе в своїй душі лелію,
Неначе мрії образ чарівний.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑