— Гаразд. Тільки це не все…

«Тепер за папу римського почнеться», — догадувався Хома, помітивши, як майор знову нахмурився. Хаєцький мав підозру, що взагалі ця тяганина почалася через попа, з яким він сьогодні пив чарку, а потім жорстоко посварився, не зійшовшись з ним поглядами на папу римського. Треба було, мабуть, зовсім не чіпати того кляузного попа. Зсукати б йому дулю при зустрічі, як мати колись вчила, та й піти собі геть. Може, це й забобони, але допомагає напевно. Мало не всім чорнорясникам Європи Хома вже пересукав дулі, щоб нічого лихого не сталося, а цього пощадив та й здобув собі халепи. Звичайно, що це саме він наскаржився замполітові. Либонь, розповів, які нахвалки посилав Хома папі римському, сидячи за поповим столом… Зараз почнеться, тримайся, Хомо!..

Однак майора цікавило зовсім інше.

— Доповідайте, як ви там у млині порядкували.

— Мусив, товаришу гвардії майор, — чесно доповідав Хома, зрадівши, що найголовніша, на його думку, небезпека минула. — Мусив! Бо власник того млина в Австрію п’ятами накивав, а в людей мливо кінчилось… Як бути? Треба, виходить, суспілити підприємство… Я їм прямо кажу: суспільте! Накуйте жорна по-новому та й пускайте машину!.. А то? Правдиве моє слово, Юрашу? — апелює Хома до одного із своїх явних прихильників, що стоїть поперед інших.

— О Хомо, — задоволене відгукнувся Юраш. — Суспілимо для народу, хай його мамі!

Воронцов переглянувся з юнаками партизанами, які ресь час весело спостерігали цю сцену, і всі разом засміялися.

А невгамовний Хома, розходившись, уже допитував іншого:

— Штефане! Твоя думка?

— То так має бутиі — вигукнув Штефан, присадкуватий, войовничий, видно, готовий хоч зараз взятися за багатієвого млина. — То буде демократіцка справа!

— Францішкуі А ти чого мовчиш? Ти — за?

— Айно, — рішуче тупнув босою, порепаною ногою Францішек, — айно!

— Айно, — підхопила в один голос решта селян.

— Чуєте, всі кажуть: файно! — резюмував Хома. — Народ хоче! А коли народ чого-небудь захоче та дружно візьметься, то вже так і буде, клянусь на свої діти!

Воронцов незабаром відпустив подоляка, не наклавши ніякого стягнення. Однак серйозно попередив, щоб надалі Хома не брався розподіляти землю, яка йому не належить.

Хомя запевнив, що — най його мамі — лінії не перегне.

А годину пізніше він уже господарював у роті. Мав собі тут чимало клопоту.

Офіцери щойно привели кількох бійців молодшого поповнення, і Хаецький, здійснюючи свої старшинські права, мусив вишикувати їх і проінспектувати. Іван Антонович, лейтенант Черниці і всі обслуги, пересміхаючись, чекали, як Хома буде струнчити новачків. А він, бровою не зморгнувши, поважно обходив шеренгу і, нівроку йому, знав, з чого почати. Передусім став екзаменувати новоприбулих, чи твердо завчили вони напам’ять номери своїх автоматів та карабінів. Потімстромляв пальці кожному за ремінь, шарпав до себе та визначав, чи досить туго підперезані орли. Залишився вдоволений.

— Те, що нумер карабінки завчив, — це одне добре. Те, що погони на тобі сидять, як вилиті, — це друге добре. А те, що вигляд маєш молодецький, —це третє добре. Таким будь! — закликав Хома. — Маєте і надалі пильно за собою стежити, бо в мене охляп не проживеш. За перший гудзик — даю мораль, другий — уже накладаю стягнення. Зірки на пілотках щоб сяяли від вас на двоє гін вперед! Зрозуміло? Іншого я не визнаю. Адже ти не якийсь там собі айн-цвай, ти — великий чоловік! На тебе світ очима пряде, стежить, як ти сів, як устав, як рушив, як пішов!.. Все це мусите собі назавжди взяти втямки та й тримати голову високо. В нашій мінометній нема таких, що вуха по землі тягають. В нас такий народ, що сам на чужі вуха наступає! Ясно всім?

— Ясно!

— Не чую!

— Ясно!!!

— Розійдись!..

Новаки сипонули врозтіч. Однак Хомі здалося, що вони розбіглися не досить прудко.

— Е-е, хіба так гвардійці розходяться? Гвардійці розскакуються, як пружини! Становись! Новоприбулі знову вишикувались.

— Розійдись!

— Становись!

— Розійдись!

— Становись!

Піт уже річками котився по червоних, міцних обличчях новаків. Нарешті Хома змилувався.

— Гаразд. Отак щоб завжди. А зараз підете зі мною на склад. Я одержу обмундирування, а ви принесете, бо мінометному старшині носити на плечах тюки не по-ложено.

Звістка про літнє обмундирування викликала захоплення всієї роти.

V

«Що, власне, сталося? — думав Сагайда, крокуючи вулицею Грінави. — Чому тобі такою особливою, багатозначною видається оця сьогоднішня розмова в словацькій хаті? Ну, закликали тебе, ну, привітали… Зрештою, звичайнісінька річ… Але чому ж ти вийшов звідти такий роз-хвильований? Яким зіллям тебе напоїли в тій убогій світлиці, розмальованій до самої стелі буйним виноградом? Ідеш і землі не чуєш під собою… Ідеш, і дзвенить тобі весь чае у вухах ніжне слово:

— Братку!

Наче розбагатів несподівано, наче вперше повністю відчув свою велику солдатську гідність…