Ось вам приклад широти поглядів, глибокого проникнення в саму природу мистецтва, а також взірець вірного літературного побратимства.
Гоголь не перший звернувся до скарбів народної міфології, і не був би він великим художником, якби фольклорне багатство придушило в ньому індивідуальність або якби модні романтичні жахи і перебільшені пристрасті притлумили в ньому жагу дослідника душі, цю нервову гарячу енергію гуманіста, для якого людина, її думи, радощі й страждання завжди лишались понад усе. Саме в народі Гоголь знаходив відтворену в його ранніх повістях «нежность чувств», художню обдарованість, з джерела народного черпав він неповторний гумор і глибоко ліричні інтонації.
Завдяки здатності відкривати величезні цінності, за виразом Бєлінського, «не в описі сарафану, а в самому дусі народу», письменник уже в своїй початковій фазі у «Вечорах на хуторі…» й «Миргороді» створив шедеври, чарівність яких захоплює нас і сьогодні. Тут усе переплелося: і гумор, і перший сум, бурхлива лірика і майже інтимне співчуття до ближнього. Почуття співпереживання, властиве великому гуманісту, саме воно дозволило письменникові з такою жагучою силою пройнятися трагедією «маленької людини», створити «Шинель», з якої, за крилатою фразою Достоєвського, вийшла вся наступна російська проза, що набула світового визнання.
Свій реалізм Достоєвський десь назвав «фантастичним реалізмом». Зараз багато пишуть про так званий «магічний реалізм», маючи на увазі найчастіше розквіт «фольклорної прози» країн Латинської Америки, пов’язаної насамперед з іменами Карпентьєра, Астуріаса, Гарсіа Маркеса, хоча пошуки подібного роду відбуваються і в інших літературах.
Спостерігаючи цей процес, чи не слушно буде згадати саме Миколу Гоголя, назвати його предтечею цих плідних пошуків,— назвати, можливо, першим, хто дав нам прозу нової якості, напоєну життєдайними фольклорними джерелами, збагачену ліризмом, прозу вільну, розкуту, істинно поетичну?
Творчість Гоголя, його традиція зробили величезний вплив на розвиток усієї нашої художньої культури. Це джерело вічнодіюче. Без нього не уявити наш театр, у тому числі й український, класичний «театр корифеїв», яким так захоплювався Лев Толстой. Гоголь надихнув класика української музики Миколу Лисенка на створення чудової опери «Тарас Бульба». Животворну традицію Гоголя пізнаємо і в досягненнях нашого поетичного кінематографа, успіхи якого пов’язані передусім з ім’ям О. Довженка, автора широковідомих фільмів-поем. Уроки Гоголя, високий поетизм його прози, його народність дуже актуальні й для розвитку всієї нашої радянської багатонаціональної літератури, яка — при різноманітті стильових напрямів — дорожить якістю народності та своєю гуманістичною спрямованістю, і, зберігаючи вірність класичній традиції, тяжіє до великих художніх узагальнень, шукає новішої, місткішої образності.
Живемо в іншу епоху, твориться нове реалістичне мистецтво, співмірне духові нашого динамічного віку, проте художні шукання і сміливі відкриття Гоголя, незрівнянного майстра типізації, виявляються вражаюче плідними і для розвитку літератури сучасності. Наївно було б копіювати в наші дні прийоми гоголівської поетики, повторювати, скажімо, малюнок його розкішних метафор чи образи давно віджилої демонології. Важливим є інше. Гоголь показав нам, наскільки широкими є можливості художнього реалізму, наскільки багатим може бути спектр його барв, стилістичних засобів, як природно в реалістичному мистецтві, поряд з пильним художнім дослідженням дійсності, можуть звучати і поетичний символ, і гротеск, і художня фантастика, збагачуючи різнобарв’ям поетичних відтінків палітри художника, допомагаючи йому в створенні максимально насичених змістом типів-характерів, здатних найповніше втілити в собі сутність епохи.
Гоголівський реалізм протистоїть натуралістичному побутописанню, фотографізму, убогій ілюстративності — і це теж дуже актуальний урок. Влучно помічено, що Гоголь прагнув проникнути в саму сутність явищ, передати їх у вигляді згущеному, інтегрованому, намагаючись їх ніби «піднести в квадрат». Неймовірне, невірогідне у нього часом виявляється самою субстанцією реального. Чи не тому його поетичні образи інколи здаються нам реальнішими за саму реальність?
Перш ніж стати відомим письменником, Гоголь чимало бідував, був серед тих, хто зазнавав гіркоти принижень, хто змушений був оббивати пороги високих канцелярій, тобто на собі звідав долю маленької людини, І була та доля тим нестерпнішою, що відчував геніальний юнак крила за плечима, призначеність до великих звершень. Передчуття не зрадили його, він — звершив!
Ішлося тут, головним чином, про Гоголя раннього, пори юначої, заспівної,— цей період творчості мені уявляється надзвичайно важливим і сам по собі, і тим, що підготував, виформував Гоголя зрілих літ, художника відточеної майстерності, яким постав він у своїх вершинних виявах — і в «Ревізорі», і в трагічному гуманізмі повитих мороком «Мертвих душ».
Проте і перші його повісті-поеми аніскільки не втратили для нас свого значення; художній блиск їх дивовижний, вони й сьогодні буяють життям.