Після бурі дівчинонька
З Дону воду брала:
«Чиє хвиля веселечко
К берегу примчала?
Чи того рибалоньки,
Що вірно кохала,
Що від нього до зіроньки
Ніченьок не спала?.»
Пливе човен — та вже його
Вода затопляє;
Та на човні знайомого
Рибалки немає.
Буйний вітер з дальніх сторон
Хвилю наганяє;
Понад Доном чорний ворон
Кряче й промовляє:
«Ой покинув рибалонька
Човник і весельце
Та затопив у Донові
Вірненькеє серце».
Ой утопив рибалонька
Та й мовив річима:
«Пливи, човне й веселенько,—
Де вірна дівчина!
Нехай човен мені буде
Замість домовини;
Хай весло поставлять люде
Хрестом на могилі!».
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑