Питається море в Дону:
«Відкіль гониш води?
Яку росиш ти сторону
І поїш народи?»
«Біжать мої світлі води
З далекого краю:
Славні сторони й народи
Рошу й напуваю.
Сто станиць на моїх кручах
Мене поважають;
Сто полків-орлів літучих
Коней напувають.
Їх воєнна слава давня,
Як сам я, без краю!
Я їх щастя, я їх знамя
Купаю й кохаю!
Там дівчата злоту й шовку
І щоту не знають;
Там козаки в царськім войську
Маком розцвітають.
Там у вині винограднім
Купаються діти;
Там у степу неогляднім
Табуни без сміти.
Цар козаків зна кохати,
Дав їм батьком — сина:
Донське сонце, донська мати —
Царськая дитина!».
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑