* * *
Живемо у далеких містах.
Вже поля западають
під пам’ять.
Мушу щодень творити тебе
з клаптиків згадок непевних.
Спорожніло кругом життя
бо ти повсякчас
відсутня,
ходжу по днях з кута до кута,
спитую душу.
Де ти мене примостиш:
в серці своїм
чи при ньому?
Я волів би в сусідстві душі,
поза тінню карого зору.
Креслю вроду твою вночі
на білім папері
уяви:
і виводжу на канві чола
наполохані брови.
Знов відтворюю обриси уст,
звогчених дрожжю
на мить.
Знов під серцем невтишно
місце для тебе болить.
Де ти мене примостиш?
У серці своїм
чи при хаті?
Відсуваю віджилі роки,
щоб поменше місця займати.
Чую інтимніше світ,
чую тебе
думками,
щось у серці моїм щемить,
не розберу того щему.
Хочу тебе над усе,
хоч не хочу тебе
затінити віджилим.
Хоч і знаю, кохання мислиме й тоді,
коли немислиме.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑