Поглядав то на неї, то на полотно, де народжувались її очі й з’явилися контури її обличчя.
— Слухай…
Вона мовчки дивиться на небо, ніби тут нікого й нема.
— Ти чуєш чи ні? Ти отут замкнулася в собі і не знаєш, що сталося на світі!
Стріпнулися вії, ворухнулися губи:
— А що?
— Та як тобі сказати… Хороша, радісна, ну просто вражаюча новина! Ти тільки не хвилюйся, бо твоя нервова система…
— Кажи! — Ярина повернулась до нього обличчям.
— Не хвилюйся, бо там же на осцилографах почнуть танцювати криві… Позитивні емоції — вони теж… Медицина каже: і їх треба дозувати.
— Гено, ти стаєш нудним.
— Так от, на Місяці розпочинається… Об’єднані Нації схвалили грандіозний проект!
— Ану тебе…
— На Місяці буде створено атмосферу й гідросферу— такі самі, як і на Землі. Уявляєш? Ніяких тобі скафандрів — дихай собі повітрям, ходи, бігай…
— А ще що?
— Гасай, стрибай, крутися, вертися, танцюй!
— І тільки?
— У вільний час можна й попрацювати…
Яринині губи розтяглися в усмішці, і він продовжував ще з більшим жаром:
— Ні, ти уявляєш? Купайся в морі, загорай собі на чорному пісочку, лови рибу в озерах і річках!
— І мели всякі дурниці…— перебила Ярина.
— Що, не віриш? І розкопки… Забула? А вони ж свідчать: життя на Місяці було. Ця планета мала свою біосферу — то чому ж не можна її відновити? Наша цивілізація уже має змогу здійснити це історичне…
Ярина слухала з усе більшою увагою, погляд її пожвавішав.
— Гено, Гено, — зашепотіла дівчина, — якщо це…
З корпусу вискочила медсестра з якоюсь сумочкою в руці. На ходу повертала її в різні боки і щось стиха бубоніла. Помітивши штирок антени, Геннадій здогадався: Яринина мама організувала побачення з донькою. Так, медсестра несла портативний телевізор.
— Ось де наша русалочка, — говорила вона в мікрофон, — ось її озеро…
— Здрастуй, доню!
В голосі чулася тривога, обличчя на екранчику було напружене, та ось їхні погляди зустрілися, і напруга та настороженість одразу зникли.
— Мамо! — Слово помчало крізь космічну прірву — по-дитячому радісне, зворушливе, любляче. — Мамо!
— Я бачу — тобі вже краще, доню… І Геннадій тут? Добридень, юначе!
— Здрастуйте! Добре, що ви…
— Гена каже, що ухвалено проект…
— Ми всі тут під враженням цієї ухвали…
— І це справді — Місяць огорнеться атмосферою, мамо?
— Навіть склад її затверджено — двадцять два відсотки живлющого кисню!
— І… вода?
— Аякже, і вода, тим більше, що в надрах Місяця знайдено великі басейни.
— Але ж… Невже це все… Наче сон…
— Проект схвалило все людство, а воно ж — космічна сила, Яринко… На нас чекає така праця…
Втрутився сторонній дівочий голос:
— Кінчайте, п’ять секунд.
— Я хочу додому, мамо, додому! — встигла вигукнути Ярина, і екранчик погас.
Дівчина поглянула на небо — блакить! І дерева дослухаються до чогось, і медсестра просяяла, і Гена — якийсь не такий… Світ змінився!
--------------
Примітки:
[1] Пристосування до нових умов.
Сторінка: 1 | 2 | 3 | 4
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑