Раптом серед сніговиці Борисьо побачив величезного ведмедя. Звір біг просто на машину. Хлопця обсипало жаром. Що робити? Звертати ж нікуди, а якщо він стрибне — проламає кабіну… Та невже він не злякається?! Борисьо править мимо, на секунду бачить велетенську лапу, занесену для удару.
Різкий струс, тріск. Сани падають набік, зупиняються.
— Що таке? — схопився Владлен. — Що трапилось?
— Ведмідь! На нас напав ведмідь!
Поштовхом хлопця викинуло із сидіння, і він тепер стояв на колінах, сповзаючи до дверцят.
Владлен ввімкнув рефлектора, повернув його спочатку вліво, потім управо. В яскравому світлі він справді побачив здоровенного ведмедя. Звір високо підніс лапу та так і застиг. І на лапі, і на морді в нього лежить сніг. Ведмідь кам’яний, він просто прикрашає дорогу через заповідник.
— Ех, ти! — хитав головою Владлен, відкриваючи дверцята. — Я ж тобі казав… Задавака! Базікало! Не вміє, а береться…
Цілий день прововтузилися хлопці, доки замінили поламану лижу. Термос випорожнили за сніданком, в обід знищили рештки харчів, а надвечір їсти захотілося страшенно, аж пекло в животі.
Вирішили трохи перепочити в теплій кабіні, а вдосвіта рушити далі.
Борисьо довго не міг заснути, а коли заснув — наснилося, ніби він сидить дома за столом, їсть гарячі сардельки.
Коли його розбудив Владлен, він саме пив каву…
— Світає! — штурхав його Владлен. — Пора!
Борисьо прочумався, бачить, а Владлен уже розіклав сніданок! Хліб, масло, сир…
— Це мені сниться, чи справді?
— Їж скоріше. Та знай, що мандрівники беруть із собою НЗ.
— Недоторканий запас? От здорово!
А в лісі зовсім розвиднілось. Попоївши, хлопці вирушили далі. І тільки тепер Владлен звернув увагу, що годинник на панелі показував другу ночі.
— Що таке? Чи годинник стояв? — здивувався він. — Надворі білий день, а він показує другу…
«Буран» мчав, як ракета. Нарешті він виніс наших мандрівників із лісу.
— Може, то Місяць зійшов? — невпевнено спитав Борисьо.
— Тепер Місяця не видно… Недавно не була остання чверть…
Владлен наморщив лоба, ніби розв’язував якусь складну задачу. Потім різко загальмував і зупинив «Буран». Прожогом вискочив на сніг.
— Ой, Борисю! Скоріше, скоріше!
Він кричав, задерши голову вгору. Борисьо миттю вистрибнув з кабіни і собі подивився на небо. Подивився, та так і закляк, не в силі відірвати очей від величного видовища.
Через усе небо від обрію до обрію проступала широка золотава смуга. Вона все яскравішала і ось уже стала схожа на велетенську веселку, тільки що не різноколірну, а таку, як сонце.
— Це ж кільце!. Навколо Землі!. — Кільце! Ох і світить же здорово!
На радощах вони кинулись обнімати один одного. А коли перша хвиля радості пройшла, Владлен похитав головою:
— Спізнились… Таку історичну мить прогавили…
Він настроїв приймач, і з динаміка залунав дівочий голос:
— …Кільце навколо Землі створено! Особливо багато додаткового сонячного тепла одержать північні області. Сніжний покрив розтане, ночі будуть зовсім світлі…
Коли заграла музика, Владлен сказав:
— Чув? Сніг розтане… Треба поспішити назад, а то вже й зараз почувається — мороз ослаб. А там гляди і струмки потечуть… Більше не доведеться кататись.
Очі його пойнялися сумом. Завів мотор, сани неквапно розвернулися й почали розгін.
«Буран» мчав до лісу. Це був його останній рейс.
А над полями, містами, горами й річками, над всією Землею сяяло широке золотаве кільце.
Сторінка: 1 | 2
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑