Ах, як прекрасно!
— Альга! Ви бачите?
— Так, Арі!
— Ходіть сюди, Альга, ну, та швидше ж бо!
Гульк — а він уже поруч, біля неї. Увесь осяйний, опромінений.
— Яка ви… прекрасна, Арі! Ніби зіткана вся зі світла…
— Ви теж пройнятий сяйвом, Альга. Тут все не так, як там…
— Там? — з усмішкою наголосив Альга.
— Ну, звичайно, там — поза оцією сферою, поза Центром Метагалактики.
— Я так і сприйняв. Авжеж, ви маєте рацію, тут діють цілком інші закони.
— А крізь який морок ми пробилися сюди!
— Там я вважав, що космос приблизно однаковий у кожному своєму об’ємі, а тут… зовсім інші характеристики.
— Ви не шкодуєте, що вирушили в цю мандрівку, Альга?
— Усе наше життя — мандрівка, безперервна подорож від незнання до знання. Ех, та що вам казати, Арі, ви ж сама… ви ж інакше життя й не мислили! А я… коли б я шкодував, я не був би філософом!
— Тепер ми будемо завжди разом, Альга, завжди-завжди, вічно! Я вас дуже кохаю, мій любий філософе.
З подивом і захопленням дивився Альга на свою нерозлучну супутницю і не міг вимовити й слова.
Після того, як розвідувальна ракета щезла в безвісті, «Сатурн» безперервно посилав сигнали в навколишній простір. Ці електромагнітні хвилі докочувались аж до самісіньких околиць Центру Метагалактики, але в самий Центр, де перебували Арі й Альга, сягнути не могли — гасли, безслідно зникали.
Через п’ятдесят років маяк вимкнули, вирішивши, що відважні дослідники загинули. На борту «Сатурна» встановили спеціальну хронотонну обсерваторію.
--------------
Примітки:
[1] Парсек дорівнює 3,26 світлових років.
Сторінка: 1 | 2 | 3 | 4
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑